Слово «вишивка» має грецьке походження і перекладається як «космос». Може саме тому сучасні дослідники цього народного древнього мистецького промислу пов’язують його з певними обереговими і магічними властивостями, чи як послання пращурів своїм нащадкам. Далі на idnepryanin.
Історія української народної вишивки бере свій початок до нашої ери. На археологічних знахідках скіфського періоду є багато зображень людей в одязі з орнаментами, кроєм дуже подібному до українського. Тканинні вироби давніх часів, звісно, не збереглись. Але навіть на вишивках останніх століть, що є в колекціях музеїв, присутні мотиви найдавнішої трипільської культури, що тисячоліття тому існувала на нашій території.
Традиції вишивки передавались і збагачувались кожним поколінням. Різноманітні символи, техніки, кольори формували свої, характерні риси в кожному регіоні.
Скіфська спадщина
Найглибші дослідження про історію української вишивки належать докторці мистецтвознавства , академіку Національної академії мистецтв України Тетяні Кара-Васильєвій. Саме вона пов’язує виникнення цього виду народного мистецтва зі скіфською епохою. На території Дніпропетровської області при розкопках скіфських курганів знайдені артефакти , за якими можна дослідити найдавніший одяг і скіфське шиття. Це ІV-III століття до нашої ери. Святкові костюми розшивали золотом, довгі вільні сорочки оздоблювали орнаментами на широких рукавах, плечах та по подолу.
Вже в ті часи одяг багатих жінок різнився від одягу бідніших, який розшивався звичайним намистом та кольоровими нитками.
Козацька вишиванка
В музейних колекціях досить повно представлені вбрання гетьманів і полковників козацьких часів. Оскільки по Дніпру проходили торгові шляхи, то багато тканин і складових одягу доставлялись торговцями з інших країн. Шита золотом парча, шовк, тафта, сукно, мереживо, пояси, ґудзики та інші прикраси були, як кажуть сьогодні, бартером , платою за перевіз через пороги, з яким майстерно вправлялись козаки. Відомий вчений та історик Дмитро Яворницький у своїх спогадах пише про розкішне вбрання запорожців. Золото, срібло, оксамит… Навіть взуття і шаблі прикрашали золотими прикрасами.
А от натільні сорочки шили з білого домотканого полотна. Їх ніколи не продавали, зберігали і дозволяли прати тільки своїй коханій, чи дружині.
Катеринославська вишивка
З початку ХХ століття Д. Яворницький почав збирати експонати народних промислів регіону для історичного музею. З цього часу з’явилась структурована інформація про вишивальні традиції Катеринославщини. Близько трьох тисяч речей з народною вишивкою , зібрані Яворницьким,складають унікальну колекцію нашого музею. Тут чоловічі і жіночі сорочки, дитячий одяг, рушники, наволочки, серветки, хустки і ще багато інших речей домашнього побуту.
Оскільки наш край знаходився на перетині торгових та соляних шляхів, то крім глибокої історичної спадщини катеринославська вишивка ввібрала традиції інших регіонів. Тому яскраво вираженої специфіки, яка б особливо вирізняла її, немає. Це скоріше переплітання традицій, що притаманні вишивці Подніпров’я, Полтавщини, Поділля і Слобожанщини. Традиційні візерунки-це геометричні орнаменти, рослини, птахи, що теж набули певних геометричних форм. Вишивались речі ажурними мережками чи низзю.
Символи і зображення природи і тварин на вишивках
В вишитому вбранні особливе значення мали символи. Їх передавали через покоління і вони дійшли до сьогоднішніх днів, але стали скоріше декоративним елементом, втративши свою магічну глибину. Вишивальні орнаменти поділяються на три види : геометричний малюнок, рослинний світ і зображення птахів і звірів.
Вважалось, що геометричний малюнок – це код , який служить оберегом і навіть може змінити долю. Традиційні для української вишивки геометричні орнаменти близькі до слов’янської міфології. Наприклад, ромб вишивали на весільних рушниках, бо він символізував родючість і добробут; квадрат – це порядок і гармонія; спіраль – це плинність часу і символ води; коловорот символізує перемогу світла над темрявою, добра над злом.
Рослинний світ у вишивці символізував процвітання роду. Тому весільне вбрання вишивали квітами. Кожна квітка чи ягідка теж мала своє сакральне значення. Довголіття, жіночу красу символізує калина, соняшник – це сонце, яке несе тепло і благо, ромашка означає юність і кохання, троянди – кохання і добро, милосердя. А от маки несуть подвійний зміст: захист від зла і символ сирітства і вдівства, символ пам’яті.
Звірі і птахи не притаманні в вишиванні одягу. Але на рушниках, скатертинах, подушках вони зустрічаються часто і теж мають свою символіку. Солов’їв і зозуль вишивали молоді дівчата на дівочих рушниках. Метелики – то ангели-охоронці. Лебеді, голуби – то символи весільних рушників, причому вишивались в парі і мали дивитись одне на одного. Такі рушники готували матері для своїх дітей на весілля.
Символіка вишиванок – це ціла наука, тому навіть самі вишивальниці не знають досконало їх значення. Але , як говорять майстрині, часто орнамент народжується в підсвідомості, і в процесі вишивання «просяться» якісь деталі на полотно.
Вважається, що чоловікам більше пасує геометричний малюнок , жінкам – рослинний, а дітям – символ зірки з восьми променів.
Вишиті рушники
Вишиті рушники здавна є для українців невід’ємною етнічною складовою. Саме на рушниках найчастіше вишивається дерево життя. Воно є символом космосу, вічності, оберегом роду. Квіти на дереві – це людські життя, бруньки – це майбутні покоління, а плоди – людська діяльність. Для кожного регіону притаманні свої кольори. Придніпров’ю характерні зелений і жовтий, хоча часто зустрічається і червоний з чорним і білий по білому ( традиційні кольори Полтавщини).
Для рушника брали довгий прямокутний відріз полотна, обов’язково суцільний,не зшитий. Бо чисте поле посередині символізує життєву дорогу. Полотно ретельно відбілювали ,тому що життєвий шлях має бути чистим і світлим. Білий колір – символ світу. А потім вишивали з двох кінців однаковими орнаментами. Зустрічаються і подвійні рушники – одна сторона жіноча , інша – чоловіча. Вони несуть в собі певний сакральний сенс.
У давні часи рушники були посередником спілкування між Богом і Людиною. Символи,що на них наносились, відповідали чотирьом стихіям – повітря, вогню, землі і води. Якщо виникали якісь проблемні ситуації, то увечері в одній оселі збирались декілька вишивальниць і , не розмовляючи між собою, всю ніч,від заходу до сходу сонця вишивали своє послання до стихій, до всесвіту. Такі рушники називались буденними. Коли чоловіки йшли на війну, то в кожній оселі жінки вишивали свої послання – обереги .
Вішали рушники у святому місці, там, де збирались усією родиною. Традиція продовжилась і з приходом християнства – ікони стали прикрашати вишитими полотнами.
Традиційні техніки вишивки
Для території нинішньої Дніпропетровської області старовинною технікою була вишивка гладдю, шиття білим по білому з широким мереживом .
Майстрині знали і практикували різноманітні шви і тому орнамент часто виглядав рельєфно. Хрестик з’явився значно пізніше. Спочатку він був лише допоміжною технікою, а коли француз Генріх Брокар в кінці ХІХ століття став завозити на наші території свої парфуми в яскравих обгортках зі схемами модного в Європі гобеленового шиття – квітами , комахами і тваринами, виконані хрестиком, то ця техніка швидко прижилась і у нас і замінила складні , трудомісткі традиційні техніки.
Українська вишивка пов’язана з етнічними традиціями багатьох народів, які жили в різні часи на нашій території. Тому крім хисту до вишивання, володіння техніками, справжні майстрині володіють інтуїтивним відчуттям глибини і символізму цього унікального виду народного мистецтва.
Сучасна вишивка поглиблює і збагачує надбання нашої культури.
