У 2019 році у Дніпрі почав роботу Південно-східний регіональний відділ Українського Інституту національної пам’яті. Начальником відділу, який охопив Дніпропетровську, Кіровоградську, Запорізьку та Донецьку області, став голова Дніпропетровської обласної організації Національної спілки краєзнавців України, доктор історичних наук Ігор Кочергін.
Що зроблено, що не вдалося за півтора року, які проблеми заважають в роботі – про це ми і поговорили , зустрівшись на нейтральній території. Тому що повноцінного робочого місця начальник досі не має, пише idnepryanin.
Півтора року в пошуках приміщення
В початкових планах Українського інституту національної пам’яті було відкриття представництв в усіх областях. Це питання залишається актуальним і сьогодні?
Ідея відкриття регіональних відділів УІНП в кожній з областей України існує, але поки що відкладається в реалізації на не визначений період. Зараз розвиваємо те, що є. Рішення про відкриття перших п’яти відділів було прийняте ще в 2014 році, а почало реалізовуватись тільки в 2019. Тобто п’ять років минуло, поки всі організаційні і правові рішення були прийняті, дозволи надані. У нас на цьому етапі мав бути ще й відділ у Львові, але він так і не запрацював.
Зараз Південно-східний міжрегіональний відділ Управління забезпечення реалізації політики національної пам’яті в регіонах знаходиться в адміністративній будівлі Дніпропетровського національного історичного музею. Офіційна адреса тимчасова (пр. Дмитра Яворницького, 18). За півтора року питання з офісом не вирішене. Облрада на всі звернення відповідає, що вона не проти надати приміщення, але не надає. Державні університети, до яких я звертався, теж не мають вільних приміщень. Тому немає офіційного місця, де б ми могли зберігати літературу, плакати, банерні виставки, необхідні для роботи. Нарешті немає робочого місця для розташування 4 осіб, які мають бути за штатом. У нас зараз двоє в штаті, і тих розмістити немає де. А до відділення входять чотири великі області – Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська та Донецька (не окупована територія).
Реставрація української історії
Які історичні періоди, на ваш погляд, потребують найбільшої уваги, інформативності, обговорення, можливо дискусій? Я маю на увазі саме наш регіон.
Я вважаю, що особливо актуально для нашого регіону зараз займатися питанням деконструкції міфів російської імперської доби. Наш інститут працює над цим напрямком з минулого року. Це так звана деколонізація пам’яті. Ми пройшли процес декомунізації, прибрали назви з вулиць, пам’ятники, працюємо з музеями в цьому напрямку. Є рішення про перейменування Дніпропетровської області на Січеславську, але щоб внести зміни до Конституції, необхідно триста голосів народних депутатів. Чекаємо…
Наш регіон постраждав не лише від совєтської окупації, але і від захоплення цих територій Російською імперією в XVIII столітті, від русифікації. Зараз ми працюємо в напрямі деконструкції уявлень про минуле, як регіону, який часто в російській пропаганді називають Новоросія. І досі ця російська парадигма нав’язується населенню через інформаційні ресурси, здебільшого проросійські. Історична правда про розвиток регіону, про давні поселення і освоєння цих територій саме українцями, формування козацької спільноти в ХVII–XVIII столітті, має повернути українцям власну ідентичність, повернути їх до історичного коріння. Ми працюємо над відповідними зверненнями до Кабінету міністрів про передатування міст Південної (Степової) України, про вивчення їхньої давнішої історії, тому що багато міст, в тому числі й Дніпро, засновані значно раніше, ніж про це трактувала й досі трактує російська історична наука, згідно з якою й колонізація нашого регіону відбулася в XVIII-ХІХ століттях завдяки росіянам. Хоча дійсна історія сягає в значно давніші часи.
Як ви оцінюєте рівень самоідентифікації населення регіону?
У нас країна демократична, і не може бути одностайності думок, як це було в Совєтському Союзі. Існують різні уявлення про минуле, про національну пам’ять. Помітний відсоток населення досі сприймає наш регіон як частину не існуючого СРСР. Це в основному люди похилого віку. Є й такі, що вважають ці території російськими. Вони відкрито не артикулюють це, окрім деяких одіозних політиків. Але все ж патріотична проукраїнська спільнота більш активна і дієва.
Необхідно, щоб виросло покоління з українською ідентичністю. Ви співпрацюєте з середніми, вищими навчальними закладами. Чи навчають там уже українській історії і чи рівень педагогів, з яких великий відсоток навчався в радянські часи, відповідає сучасним викликам?
Інститут національної пам’яті намагається впливати на освітній процес. Ми надаємо історичну інформацію, яку потім можна використати при написанні підручників. Але, на мою думку, ця інформація недостатньо повно і всебічно використовується викладачами в освітньому процесі. Місцями вона розмита. Крім того, висловлювання деяких відверто проросійських чиновників не сприяють утвердженню національної ідеї.
Тут має бути підтримка держави, тоді національна самоідентифікація повноцінно відродиться протягом покоління. Нам працювати зараз важко, тому що держава ніби дистанціювалася від цих питань. Поточна діяльність співробітників Інституту фінансується майже в повному обсязі, однак як і багатьом установам культури нам скоротили фінансування різних програм: видання книг, проведення конференцій, круглих столів, підготовку виставок, співпрацю з навчальними, освітніми, культурними закладами та інші заходи.
Що вдалося зробити
За півтора року існування нашого відділу нам вдалося зробити досить важливі речі. Багато працювали в Донецькій області з місцевими громадами, музеями, підтримували відкриття пам’ятних знаків, присвячених сучасній російсько-українській війні на не окупованих територіях.
Популяризуємо українську історію серед бібліотек, музеїв, навчальних закладів через поширення літератури, переважно присвяченої історії ХХ століття. Всі видання Інституту є в електронному вигляді, тож ті, хто прагнуть знати, чи використовувати в роботі ці матеріали, заходять до нашого офіційного сайту. Там навіть за рубриками викладено: для журналістів, для вчителів, для музейних працівників тощо.
Популяризацію знакових сторінок національної історії також здійснюємо через пресу, телебачення і радіо. Проводяться лекції для військових.
В минулому році силами нашого відділу провели конференцію з Історії Степової України. Провідні науковці з Києва, Одеси, Запоріжжя, Дніпра обговорювали питання українського Півдня, розвінчували міф про Новоросію.
Південно-східний відділ плідно співпрацює з Українським інститутом виречення Голокосту ТКУМА (директор І. Щупак). Восени 2019 р. вдалося взяти участь в семінарі для вчителів м. Кропивницький та Кіровоградської області, де обговорювали непрості події в історії України, які мали місце у ХХ ст. В минулому році також спільно з ТКУМА вдалося провести семінар для вчителів в Дніпрі. Тема була пов’язана з Другою світовою війною. Концентрувались на темах, які не чітко артикульовані, або прописані в радянському дусі.
Активно і тісно співпрацюємо в Дніпропетровським національним історичним музеєм ім. Дмитра Яворницького (директор Ю. Пісчанська). На базі музею регулярно відкриваємо банерні виставки Інституту, які присвячені українському війську, різним державним діячам та борцям за незалежну Українську державу та інші.
В цьому році при наявності коштів плануємо видати книгу про український повстанський рух на Придніпров’ї. В нашому краї досі мало відомо про тих, хто у 1917–1921 рр. боровся проти більшовиків.
Ми працюємо в багатьох напрямках, зазвичай таких, які тривалий час замовчувалися або є суперечливими чи викривленими, і кожна по-своєму важлива для формування та збереження національної пам’яті.
