Спілка радянських письменників України була сформована для згуртування народних поетів, прозаїків, критиків та перекладачів у першій половині 20 століття. На чолі з провідними митцями вона почала прокладати шлях до розвитку сучасних талантів. Одним з його гідних членів вважався Михайло Чхан – дніпропетровський поет. Завдяки своїй різноманітній політичній, громадській та літературній діяльності він залишився у пам’яті нашого краю як один з найпомітніших культурних постатей Придніпров’я. Далі на idnepryanin.com.
Життєвий шлях та поетичне становлення Михайла Чхана
Михайло Чхан народився 14 вересня 1926 року у селі Кам’янка на Дніпропетровщині. Зростаючи у простій селянській родині, він закінчив 8 класів та був змушений евакуюватися через розгортання німецько-радянської війни у 1941 році. Після вступу до лав Червоної армії у 1943 році хлопець зазнав тяжкої травми у бою під Паневежисом.
Завершення збройного конфлікту дозволило йому повернутися до рідного краю та здобути повну середню освіту. Закінчивши Дніпропетровський металургійний інститут, Михайло Чхан почав застосовувати здобуті інженерні навички на заводі імені Артема та у рідному освітньому закладі.
Про свої письменницькі здібності він оголосив на широкий загал у 1959 році, видавши поетичну збірку “Не заходить сонце”. Вміння чітко продемонструвати власну громадянську позицію дозволило автору у 1966 році вдруге вразити публіку новою збіркою “Грані”. Незабаром вона забезпечила його високим літературним авторитетом та членством у Спілці радянських письменників України.
Втім через палке прагнення до розвитку культури рідного краю поет був змушений стикнутися з опором влади. У відповідь на публікацію антирадянських робіт “Фараон”, “Тінь” та “Честь і чесність” тоталітарна система перетворила Михайла Чхана на жертву каральної психіатрії. Після цього його творчість перебувала під суворим наглядом та цензурою, тому була опублікована в обмеженій кількості. Під час розквіту кар’єри поета цензуру пройшли такі його збірки, як “Озонія”, “Ярило”, “Куранти”, “Високе” та “Землелюби”.
У 1970-х роках на заваді вірності патріотичним поглядам громадського діяча стала спокуса написання віршів та статей на замовлення можновладців. Не забуваючи про важку долю рідної землі, він продовжував присвячувати і свою літературному становленню Дніпропетровщині за допомогою партійного фінансового постачання. Втім зусилля Михайла Чхана на деякий час залишилися без особливої уваги, тому його творчий доробок не потрапив до шостого тому “Антології української поезії”.
Наприкінці життя здоров’я митця погіршилося під впливом інсульту, який залишив його напівпаралізованим у будинку сім’ї у рідному селі Кам’янка. Помер він 20 березня 1987 року як духовний відроджувач Придніпров’я. Проте поетичний доробок громадського діяча продовжував жити завдяки публікації раніше заборонених збірок, серед яких “Зорі в піке”, “Легенди про козаків” та “Вибране”.
Вплив і поетична спадщина Михайла Чхана
Дніпропетровський поет Михайло Чхан мав вагомий вплив на розвиток патріотичного культурного руху нашого краю. Його громадська та літературна діяльність відіграла важливу роль у становленні таких майстрів слова, як Віктор Савченко, Валентин Чемерис, Наталка Нікуліна, Віктор Гриценко та інших. Поетична спадщина діяча була нагороджена Літературною премією імені Яворницького та стала приводом для заснування “Чханівських читань”. Дніпропетровський національний історичний музей імені Яворни́цького залишається осередком пам’яті про його фото, щоденники, епістолярії та вірші.
