У 19 столітті українське чернецтво намагалося вибороти право на незалежне існування. Перебуваючи у межах Російської імперії, воно не мало змоги організовувати національно-культурну діяльність. У нашому краї до відродження духовного життя монахинь згодом доєднався Свято-Знаменський жіночий монастир – релігійна установа у селі Вербівське. Далі на idnepryanin.com.
Історія заснування та розвитку Свято-Знаменського жіночого монастиря
Як православна спадкова дворянка, Катерина Василенко дбала про розбудову святих храмів та богоугодних закладів на території України. Заснувавши Свято-Покровський храм у другій половині 19 століття, вона вирішила об’єднати місцеву жіночу релігійну громаду. Для цього вдова надвірного радника заручилася підтримкою Катеринославської духовної консисторії та отримала схвалення імператора Миколи II. Відповідно до постанови єпископа Феодосія Макаревського, 9 травня 1881 року було вирішено використати 500 десятин землі Катерини Василенко для створення Свято-Знаменського жіночого монастиря.
Відкритий у селі Вербівське Дніпропетровської області у 1903 році, він став притулком для понад 200 черниць, бідних дітей та сиріт. Згодом на території розбудованої святині розташовувалися іконописні та малярні майстерні, школа, 5 житлових корпусів, вітряк, пекарня та олійниця.
Прийнявши чернечий постриг у 1904 році, Катерина Василенко здобула духовний титул її настоятельки. З 1907 року нова управителька посіла місце серед керівного складу Свято-Знаменського жіночого монастиря як однієї з найбагатших громад монахинь Південної України. Завдяки активізації релігійного життя святині вона була перейменована зі Знаменської пустелі на Знаменський гуртожитський жіночий монастир у 1906 році.
Переживши Жовтневий переворот у 1917 році, він був змушений припинити свою діяльність після утвердження радянської влади у 1927 році. Натомість одна частина закладу почала слугувати спортзалом, а інша – школою. Через понівечення радянською владою літнього собору та могили першої ігумені наприкінці Другої світової війни місцеве населення було змушене перенести її рештки у Покровський храм. У 1960-х роках колишній Свято-Знаменський жіночий монастир остаточно залишився покинутим напризволяще без керівництва.
Після розпаду Радянського Союзу архієпископ Дніпропетровський та Криворізький Іриней підтримав та благословив процес відбудови святині у 1995 році. Відповідно до рішення Священного Синоду УПЦ МП, її новою настоятелькою була обрана Георгія Ємельянова у співпраці із сестрами Троїцького Дерманського жіночого монастиря. За важливий внесок у розвиток духовного життя села Вербівське ігуменя була нагороджена наперсним хрестом з прикрасами. У 2003 році було організовано урочисте святкування з нагоди 100-річного ювілею закладу.
2005 рік став знаковим для церковної установи, оскільки у Пасхальний день відбулося її офіційне велике освячення під проводом митрополита Дніпропетровського та Павлоградського Іринея. Після смерті настоятельки Георгії Ємельянової через важку хворобу у 2012 році її посаду обійняла черниця Варвара Бобер.
Роль Свято-Знаменського жіночого монастиря у релігійному та культурному житті Дніпровщини
Свято-Знаменський жіночий монастир залишається важливою релігійною установою для жителів Дніпровщини. Пройшовши шлях обмежень та заборон християнської діяльності, він відіграє суттєву роль у духовному житті черниць та паломників нашого краю. За свою діяльність святиня була нагороджена великим освяченням, а її гідні члени – релігійними орденами.
