Андрій Зорін – видатний український вчений, науковець, винахідник, фахівець у галузі гірничих наук, громадський діяч, який народився в селі Мишурин Ріг, що на Дніпропетровщині, 23 серпня 1933-го року. Далі на idnepryanin.
Андрій Микитович Зорін відомий далеко за межами України, адже внесок у науку дніпровського професора, академіка переоцінити досить складно. Адже ним було зроблено відкриття в галузі гірничої науки. Завдяки розробленому Андрієм Зоріним методу щодо відведення метану із зони гірничої розробки вдалося врятувати життя тисячі працівників гірничодобувної промисловості. Відкриття № 1 у гірничій справі стало не останнім, пізніше він встановив нову закономірність у галузі медицини.
Так склалося, що все своє життя Зорін присвятив пошукам наукової істини, а пізніше – боротьбі за її визнання. На своєму шляху він стикався з різними перепонами, серед яких байдужість і заздрість, ігнорування його ідей науковими на той момент авторитетами. Протягом своєї діяльності Андрій Микитович усіма силами намагався знайти способи уникнути небезпеки в гірничій промисловості.
Важке дитинство, бідність і війна
Андрій Микитович Зорін народився в селі Мишурин Ріг, Верхньодніпровського району Дніпропетровської області в бідній багатодітній селянській родині. Батьки його були малограмотними, рідна мати не знала навіть алфавіту. У родині з 10-ма дітьми панували затишок і дружба, незважаючи на бідність. Після початку Другої світової війни батько Микита Архипович вирушив на фронт, де служив у розвідувальній роті. Він отримав численні нагороди, а своєю Медаллю “За відвагу” особливо пишався. Переживши важкі роки війни і дійшовши до Берліна, повернувся після перемоги додому. Через деякий час сім’я переїжджає до Дніпропетровська (сучасна назва Дніпро). Родині доводилося тулитися в підвальному приміщенні кочегарки, де батько працював кочегаром, а мати прибиральницею.
Важке дитинство і малозабезпечена батьківська сім’я наклали свій відбиток на подальші рішення в житті Андрія. Він вирішив стати інженером, тому вступив до Дніпропетровського гірничого інституту. Навчався Зорін досить добре, отримував на той момент найвищу стипендію. Захопленість навчанням переросла в захоплення наукою. Уже під кінець навчального процесу в інституті Андрій Микитович ухвалив рішення, чим займатиметься в подальшому житті: вивченням стійкості механізмів після миттєвих руйнувань гірських порід. А все тому, що суміш вугілля, гірських порід і газового потоку після гірничих ударів і різких викидів руйнують все на своєму шляху, приносячи колосальні збитки.
Зорін вирішив розпочати свою діяльність із ретельного дослідження стану гірської породи. За цим послідувала участь Андрія Микитовича в розробці нових технологічних процесів для підвищення рівня безпеки працівників під час гірничих робіт. Таким чином, він намагався перетворити зло на добро. Саме ця думка була відображена дослідником у його науковому відкритті в гірничій галузі.
Після закінчення інституту Зорін працював у шахті, розташованій у Луганській області. Там він зарекомендував себе безкомпромісним на посаді дільничного маркшейдера. Ніколи не йшов на компроміс і в науковій діяльності. На всіх етапах нової розробки Андрій Микитович довіряв тільки результатам промислових випробувань. О.М. Зорін вірив у свою ідею, був одержимий нею, тому завжди знаходив наукові обґрунтування. Це в майбутньому стало запорукою для того, щоб стати справжнім ученим.
Перше наукове відкриття Зоріна
На більшість наукових розробок Зоріну доводилося витрачати по кілька років, оскільки вони базувалися на експериментах у шахтах. Дозвіл на проведення натурального експерименту не давав не тільки гірничотехнічний нагляд, а й безліч інших служб у сфері безпеки. Усі як один аргументували відмову одним – можуть постраждати працівники. Однак проблема полягала в іншому, спочатку було прийнято проводити вибухотехнічні роботи, а вже потім направляти до місця вибою механізми і працівників. Таким чином, Зорін запропонував здійснювати виробку комбайном зі спеціальним робочим механізмом.
Місце для проведення випробувань було обрано в шахті “Петровська-Глибока”, розташованій у місті Донецьк. Глибина цієї шахти 1200 метрів, саме тут статистика викидів породи зашкалювала. Процесом апробації керував Андрій Микитович, він був виконавцем експериментом і відповідальним за його результат. Такий спосіб виявився безпечним і ефективним у виробничій виробці. Науковець ризикував, адже багато хто пророкував, що станеться викид газу і породи, проте цього не сталося. Успішний експеримент пізніше впровадили і на інших шахтах, зберігши величезну кількість життів. За цю розробку Андрія Микитовича було удостоєно Державної премії України.
Новітня концепція щодо запобігання несподіваним викидам породи та газу базувалася на використанні енергії гірського масиву для запобігання небезпечним проявам гірничого тиску. Аби вченому впровадити нову ідею у виробництво необхідно було пройти виснажливий шлях, який для нього вже став звичним. Щоб пройти шлях від досліджень, випробувань, велику кількість нарад до промислових випробувань ученому необхідно було проявити чимало мужності. Тільки завдяки величезній силі волі Зорін досягав кінцевого результату. Йому разом із колегами доводилося не тільки вірити у свою правоту на всіх етапах, а й переконувати в цьому інших. Це вимагало “безвилазного” перебування в шахтах, досконалого вивчення суті справи й усвідомлення суті явища, чого прагне будь-який справжній учений.
Основна частина наукових досліджень Зоріна присвячена поведінці гірських масивів у момент видобутку корисних копалин. Під час діяльності вченого утворилася величезна наукова школа Андрія Микитовича.
Андрій Зорін – “генератор ідей”
Андрія Микитовича колеги називали “генератором ідей” за його допитливість і бажання отримати всі відповіді на питання, що виникли у сфері його уваги. До того ж відповідей йому хотілося науково обґрунтованих. Тому займався він не тільки гірничою справою – 15 років вчений присвятив медичній сфері. З медициною Зоріна пов’язав один випадок у стоматологічному кабінеті. Тоді стоматолог пломбував йому зуб і випадково пошкодив гайморову порожнину. Лікар попередив, що через не бактерицидну пломбу може розвинутися в пацієнта гайморит. Після цього Андрій Микитович став шукати шляхи вирішення проблеми, що склалася. Тоді він згадав про вітчизняний бішофіт, який використовується не тільки в гірничій промисловості, а й у медицині. Зорін разом зі своїм колективом почали досконально вивчати його властивості, шукати нові способи використання, тільки вже в медичній галузі. Як результат – три відкриття в медицині, 3 – монографії, понад 35 винаходів, книжка “Від наукових відкриттів – до здоров’я”, а також 40 наукових напрацювань.
Особисте життя
Окрім наукової діяльності, дослідження в медичній галузі Зорін викладав на кафедрі підземних розробок корисних копалин у Дніпровській Гірничій академії (сучасна назва Національний технічний університет “Дніпровська Політехніка”).
Андрій Микитович жив скромно в 1-кімнатній квартирі. Був одружений, у шлюбі в нього народилося двоє доньок Ольга та Марина. Помер 11 травня 2003-го року в Дніпропетровську, похований на Запорізькому кладовищі.
Величезний внесок Андрія Зоріна в розвиток науки складно переоцінити. Вчений був відзначений безліччю наукових досягнень, нагород, медалей, премій. 6 робіт Зоріна в гірничій сфері визначено як наукове відкриття. Жителям міста Дніпро і всієї України варто пам’ятати і багатогранну особистість, в якій гармонійно змішалися вчений, педагог і людина з великої літери!
