1 Грудня 2022

Ювелірна робота: як розмінували Дніпро після нацистської окупації

Related

Дніпровська дзюдоїстка Єлизавета Литвиненко повернулась з Чемпіонату світу із “бронзою”

Дзюдоїстка Єлизавета Литвиненко повернулась зі змагань із перемогою. Президент...

Медичні заклади в Дніпрі: яка медицина в місті?

На території Дніпропетровської області продовжується розвиток медичної інфраструктури -...

Історія Дніпровського пологового будинку №1

Дніпропетровський міський пологовий будинок №1 (зараз вже Дніпровський) був...

Яка епідемічна ситуація з ГРВІ на Дніпропетровщині?

Із початком прохолодних дней та ночей, відповідно змінюється і...

Share

Вигнати нацистів із Дніпропетровська у жовтні 1943 року було справою непростою. Не менш важко було налагодити мирне життя. Під час відступу німецькі війська підривали або мінували промислові підприємства, мости, дороги, поштові відділення, житлові будинки. Тому облаштування повоєнного життя починалося з проходу саперів. Далі на idnepryanin.

Про роботу сапера

Імена героїв Другої Світової війни здебільшого асоціюються з їхньою приналежністю до якихось відомих родів військ. Авіація, флот, танкові війська. Це – еліта. Сапери також були елітою, але при цьому їх можна назвати і чорноробами. Солдати-орачі, солдати-трудівники. Їхня мужність покрита пилом і брудом, а не товстим шаром лиску.

Спробуйте уявити собі буденну роботу сапера під час війни. Ви – сапер. Будьте готові проповзти скрізь, де буде потрібно. При цьому між вашими грудьми та землею зазору не повинно бути взагалі. Проповзти через зарості, очерети, через яри та пагорби, по піску, бруду та купі битого скла. Ваш ворог майже непомітний – тонкий дріт, маленький кілочок. Не виключено, що доведеться повзти через поле бою. Навколо вибухи та постріли. Ваш обов’язок – не звертати на все це увагу. І дивитися вперед та з боків. Дуже уважно дивитись. Пошук мін – це не лише сміливість. Необережний рух чи секундна розсіяність загрожують смертю.

За словами колишніх фронтовиків, приказка про сапера та єдину помилку не завжди означала загибель від ворожої міни. Коли йшла якась наступальна операція, і війська звозили ешелонами, першими йшли сапери. Вони особисто проводили війська через мінні поля, які самі й робили. Проходи через мінні поля були відомі лише цим саперам. Першим йшов він сам, за ним їхав танк, за танком ішов із пістолетом у руці співробітник особливого відділу. Якщо танк підривався на міні, особистий розстрілював сапера на місці. Жодні пояснення, на кшталт, «забув» чи «переплутав», тоді до розрахунку не бралися. Якщо дозволив танку підірватись, ти шпигун чи диверсант.

Німецькі хитрощі

Німці вміли воювати, причому робили це творчо та з фантазією. Вони любили встановлювати розтяжки та стрибаючі міни. Якщо зачепити через необачність дротяну огорожу або недостатньо ретельно оглянути її, тут же потрапиш під вибух замаскованого снаряда. Коли був дефіцит снарядів, німці встановлювали сигнальну ракету. Коли вона злітала вгору, по саперу відкривався найжорстокіший вогонь. Вибратися живим із такої пригоди було неможливо.

Стрибаючі міни гітлеровці розміщували на автомобільних дорогах, путівцях і стежках. Усюди, де теоретично могла пройти піхота. Розміщували у шаховому порядку. Варто було наступити в процесі маршу на таку міну, як вона підстрибувала вгору на висоту до півтора метра, а уламки розліталися на відстань до ста метрів. Крім вражаючого ефекту такі міни чинили сильний психологічний вплив на солдатів.

Побут та кадрова політика

Плинність кадрів була високою – сапери гинули практично щодня. Якщо пощастило вижити, потрапивши під уламки, то боєць позбавлявся рук чи ніг. Помилялися сапери часто. Це пояснювалося тим, що інженерні підрозділи комплектувалися як доведеться і ким доведеться. Найчастіше це були солдати, непридатні до стройової служби. Або бійці після госпіталю, які мали фізичні недоліки, що не дозволяли продовжити службу у танкових військах, артилерії чи стрілецьких підрозділах. Навчати їх доводилося одразу в польових умовах. Ні про які два-три місяці навчання на полігоні не могло бути й мови.

Що таке знешкодити одну міну? Адже вона не красується на загальному огляді, а схована у землі, утрамбована та замаскована. А саперу потрібно проповзти по землі, від міни до міни, кожну обмацати і прийняти рішення щодо кожної конкретної міни. Міношукач тут марний, інакше сапер стане чудовою мішенню для снайпера або звичайного стрільця. Тому навіть узимку у саперів весь формений одяг був мокрим від поту.

Залучали до розмінування і собак. Найвідоміший вітчизняний хвостатий сапер – німецька вівчарка Джульбарс. Собака володів винятковим чуттям, завдяки якому вдалося знешкодити 150 

снарядів та понад шість тисяч мін. Пес брав участь у розмінуванні палаців Будапешта, мостів Праги, соборів Відня та Володимирського собору у Києві. Стверджується, що пес був нагороджений медаллю «За бойові заслуги» та брав участь у Параді Перемоги. Але це не більше, ніж красиві міфи.

Борці з нацистською спадщиною

Сапери, як ми вже згадували, завжди вважалися елітним підрозділом. У кожному військовому формуванні такі фахівці були на вагу золота. І вони ж висувалися на перший план, коли радянські війська звільняли від німців чергове місто. Тут уже не треба було повзати по землі, можна спокійно використовувати міношукачі. Це полегшувало завдання. Але не робило його ні на грам безпечніше.

Дніпропетровськ під час війни був зруйнований на дві третини, житловий фонд втратив 40% будівель. Проспект Карла Маркса був зруйнований майже повністю. Лежав у руїнах дніпропетровський оперний театр, який після війни припинив свою діяльність аж до 70-х років. Від міських театрів взагалі мало що лишилося. Як і від гірничого інституту. Найцінніші фонди обласного архіву згоріли. Музеї були пограбовані. Найбільші заводи (ім. Петровського, ім. Карла Лібкнехта, ім. Комінтерну) зруйновані чи підірвані. Також були зруйновані всі мости через Дніпро та найважливіші залізничні вузли. Що не було зруйновано, було заміновано. І це при тому, що німці поспішно відступали, і повномасштабне мінування провести не встигли.

Затамувавши подих

Якщо пройтися центральними вулицями Дніпра, наприклад, Виконкомівською чи Писаржевського, на стінах старих будинків можна побачити затерті і вицвілі написи «Перевірено. Мін немає». Розташовані вони приблизно на рівні очей, щоб напис було видно відразу. Поруч буде написано дату, а також прізвище та звання солдата, який проводив розмінування. Дата – жовтень-листопад 1943 року. Таким чином, на розмінування міста знадобилося два місяці.

Насамперед розмінуванню підлягали стратегічні об’єкти – заводи, фабрики, залізниці, автомобільні дороги. Потім сапери приступали до розмінування житлових будинків. Для розмінування міст тоді переважно залучалися бійці до 35 років, які мали інженерну освіту. Для захисту від уламків вибухівки сапери застосовували сталевий нагрудник. Знешкоджувати доводилося не тільки міни, а й снаряди, що не розірвалися. Їх, зазвичай, знаходили на дахах будинків чи дворах приватного сектора. Місцеві жителі надавали саперам посильну допомогу, іноді дуже вагому – повідомляли, до яких будівель перед відступом німці завозили вибухівку.

Робота сапера навіть у звільненому місті була також смертельно небезпечною. Доводилося знешкоджувати не просто міни, а міни, встановлені з відомою німецькою скрупульозністю. При закладці міни застосовувалися вже відомі нам хитрощі та секрети. Детонатори німецьких мін були латунними, тоді як у Червоній армії – залізними. Це створювало додаткові труднощі під час розмінування. Ну а після остаточної перевірки на стіну будівлі наносився знаменитий напис «Перевірено. Мін немає». І прізвище бійця.

Молодці, бійці.

.,.,.,.