Дніпро дедалі частіше називають містом велосипедистів. Теплими днями на його вулицях можна побачити на велосипедах людей різного віку: для одних – це спорт, для інших – спосіб відпочинку чи просто гарна звичка. Та захоплення велосипедом для дніпрян не нове. Ця історія почалася ще наприкінці XIX століття, коли тодішній Катеринослав жив ритмом технічних новацій і міських розваг. У 1893 році група ентузіастів заснувала Товариство циклістів-аматорів, що згодом отримало назву “Катеринославське товариство велосипедистів”. Воно стало першим об’єднанням, яке поклало початок організованому велосипедному рухові у місті. Далее на idnepryanin.com.
Засновники та перші ентузіасти
Ідея велосипедного спорту прийшла до Катеринослава з Західної Європи, де фізична культура вже мала тривалу традицію. Приклад українцям подали іноземці, які працювали на місцевих металургійних та машинобудівних підприємствах губернського центру. Саме французи, бельгійці та німці познайомили катеринославців із новими способами активного відпочинку. А ідею створення організованого велосипедного осередку запропонував пристрасний прихильник велосипеда, катеринославець Олексій Зосимович.
Його ініціативу підтримали інші прихильники спорту, за короткий час статут товариства отримав офіційне схвалення у Міністерстві внутрішніх справ Російської імперії. Керівником нової організації став Зосимович, а розпорядником – відомий у місті громадський діяч і письменник Адріан Кащенко. Влітку 1893 року губернський уряд навіть офіційно затвердив форму для членів товариства та емблему. Вбрання велосипедистів сформували в англійському стилі: трикотажні сорочки, вовняні костюми, високі гетри.
Від ідеї до реальності
На початку своєї діяльності членство у Катеринославському товаристві велосипедистів обмежувалося кількома десятками людей, які влаштовували перегони, спільні прогулянки й туристичні поїздки. Скромна кількість учасників пояснювалася тим, що велосипед тоді був дорогим задоволенням, доступним переважно заможним містянам. Щоб зробити його популярнішим, товариство відкрило пункт прокату, де всі охочі за невелику плату могли орендувати двоколісний транспорт і навчитися їздити на ньому під керівництвом досвідченого інструктора. Спочатку поява велосипедистів викликала побоювання і навіть агресію у катеринославців. Деякі віряни вбачали у велосипедах зразок “пекельного сатанізму”, фанатичні старі не соромилися ще й жбурляти у велосипедистів каміння. Такі випадки фіксувала тоді поліція. Але поступово всі містяни звикли до новинки, і двоколісний транспорт став складником повсякденного життя.
У перші роки роботи товариства велосипедисти стикалися з багатьма технічними труднощами. У місті не було майстерень для ремонту велосипедів, тому учасникам доводилося лагодити їх власними силами. Товариство допомагало з розв’язанням таких проблем, при пункті прокату працювала ремонтна майстерня. Там за помірну плату реанімували двоколісних “коней” та навчали як їх полагодити самостійно.
Циклодром і перші успіхи
Одним із головних завдань товариства було проведення спортивних змагань і масових перегонів. Для цього члени велоорганізації вирішили створити спеціальний велосипедний трек – циклодром. У 1893 році вони звернулися до міської думи з проханням виділити землю для облаштування велотреку. Адже у місті бракувало рівних доріг із твердим покриттям, необхідних для перегонів, а регулярні заняття на циклодромі дозволяли організовувати спортивні заходи й тренування для всіх охочих.
Завдяки участі у товаристві кількох членів міської думи та управи питання про виділення землі для треку вирішили майже миттєво. Обрали Тюремний майдан, який відповідав усім вимогам. Члени товариства зібрали кошти, щоб створити якісний циклодром за зразком європейського. Невдовзі це місце стало справжнім осередком велосипедного життя: там збиралися прихильники двоколісного транспорту, проводили спільні прогулянки, тренувалися й обговорювали новини спорту.
Перегонники та їхні тріумфи
На новому майданчику товариство одразу ж почало організовувати змагання. На перегонах зустрічалися як місцеві аматори, так і визнані спортсмени з інших міст. Переможці ставали справжніми кумирами Катеринослава: їхні імена згадували у розмовах, про них писали у газетах, що надихало молодь до освоєння новинки. У товаристві навіть створили спеціальну комісію з перегонів, де збирали заявки, складали програми, визначали призові місця. Першу комісію з велозмагань очолив Костянтин Котомін – людина енергійна, уважна до деталей і захоплена ідеєю популяризації велоспорту. Всі, хто прагнув взяти участь, повідомляли комісію про можливі дати приїзду, тільки після цього складали програму змагань і визначали розмір призового фонду.
Містяни жваво реагували на перегони. У дні змагань катеринославські вулиці вирували: чоловіки і жінки, старі та малі вишиковувалися вздовж треку, аплодували, кричали й всіляко підтримували спортсменів. Змагання тривали по кілька днів, кожен заїзд перетворювався на справжнє містечкове свято. Першими відомими велосипедистами Катеринослава стали Олександр Таушев, Михайло Пелех, Микола Нікольський, Василь Пузаков та Іван Горяїнов. До речі, Олександр Таушев, крім спортивних успіхів, активно пропагував фізичну культуру, організовував й інші спортивні заходи, тому з часом став першою видатною особою в історії міського спорту.
Пани та пані на велосипедах
Найпам’ятнішими були для Катеринослава перегони 17 червня 1900 року, коли змагалися перегонники з різних міст. Вагому конкуренцію містянам склали Петро Куліченко з Сімферополя та Василь Якимов із Харкова. Дистанцію у 3 версти швидше за всіх здолав Володимир Володимиров, а першість міста виборов тоді Михайло Пелех, встановивши один із перших рекордів швидкості. Наступні змагання 15–16 липня того ж року довели гарний рівень інших катеринославських велоперегонників. Микола Нікольський, Олександр Жуков і Михайло Пелех стали переможцями у різних класах велосипедів, а майстерність Петра Аєна викликала щире захоплення глядачів.
Жінки також не залишалися осторонь від улюбленої багатьма розваги. На окремих змаганнях вони влаштовували власні заїзди й демонстрували чудові результати. Однією з перших чемпіонок міста стала Анна Коценська, яка у 1901 році подолала 15 верст за 30 хвилин і 48 секунд, встановивши міський рекорд. Газети відзначали не лише швидкість, а й характер спортсменки – завзятість, витримку та непохитну рішучість.
Про те, як спорт став буденністю
Занепад Катеринославського товариства велосипедистів почався після того, як один із його засновників Олексій Зосимович залишив посаду через хворобу. Нове керівництво на чолі з Яковом Гезе зосередилося на комерційних аспектах організації змагань і мало уваги приділяло розвиткові велоспорту. Попри це, за роки своєї діяльності товариство виховало спортсменів, які змогли заявити про себе на загальноросійському рівні. Михайло Пелех став одним із таких перегонників, беручи участь у престижних змаганнях початку XX століття. Тому й залишив яскравий слід у спортивній історії Катеринослава.
Однак у 1910 році, попри численні спроби активістів відродити масштабне проведення спортивних заходів, ентузіазм велогонщиків поступово згас. Велосипед втратив колишню популярність, бо міська еліта вже захопилася дорожчим і престижнішим вітрильним та гребним спортом. Проте кількість велосипедистів на вулицях не зменшилася, у моді залишилися аматорські велопрогулянки. З’явилися й крамниці з різними моделями велосипедів та аксесуарами до них. При цих закладах працювали невеликі майстерні, де можна було швидко полагодити двоколісного “коня”.
Від ентузіазму до міських велодоріжок
Коли почалася Перша світова війна, змагання велосипедистів у місті припинилися. Каталися лише найстійкіші ентузіасти, які продовжували крутити педалі не заради слави чи грошей, а з простого захоплення. Революція та громадянська війна внесли свої корективи у спортивне життя країни, відтак велоспорт у Катеринославі відродився лише на початку 1920-х років. Друга хвиля популярності була у 1950-х роках, а от справжній розквіт цього виду спорту почався у 1970–1980-х роках. Тоді велосипедисти заполонили вулиці міст і селищ, а секції та спортивні школи активно збирали юних ентузіастів. Велоперегони презентували у СРСР як важливі свята руху, радості й свободи, що приваблювало молодь.
Велоспорт – один із небагатьох видів, який зберіг свою популярність до XXI століття. Велосипед називають екологічним способом пересування, у багатьох українських селах – взагалі чи не єдиним та найзручнішим. Але першою іскрою, від якої спалахнуло захоплення двоколісним транспортом у місті Дніпро, було Катеринославське велосипедне товариство, про яке несправедливо забули у сучасній історії міста. Втім, пам’ять про цю організацію все одно продовжує жити у сучасних велоклубах і мережі велодоріжок Дніпра, де всі охочі може відчути радість руху. Так само як колись відчували її перші ентузіасти цього виду спорту.
Джерела: