Володимир Пайос був одним із відомих журналістів і громадських діячів Дніпра, фундатором обласного телебачення, котрий заклав основи майбутнього розвитку організації. Саме сином землі та ефірного неба називала його відома журналістка міста Валентина Орлова. Володимир Гнатович умів захопити людей ідеями, цікаво розповідати й сумлінно працювати нарівні з іншими, хоча обіймав посаду заступника голови обласного телерадіокомітету. Кожне його слово промовляло до тисяч людей, і це не було перебільшенням у 1980-1990 роки, коли Пайос очолював організацію. Далі на idnepryanin.com.
Як пробивався у журналістику?
Народився Володимир Пайос у травні 1943 року в селі Маяк Солонянського району Дніпропетровської області. Батько працював їздовим і бригадиром тракторної бригади у колгоспі “13 років Жовтня”. Коли почалася війна, пішов на фронт і не повернувся з боїв. П’ятьох дітей виховувала мати, яка теж все життя трудилася в колгоспі. Допомагали родичі, родин Пайосів у селі Маяк було чимало, за розповідями старших, предки перебралися з Білорусі чи Прибалтики, вірогідно вже ніхто не пам’ятав.
Володимир добре навчався, ще у школі виділявся вмінням гарно писати твори, вірші, був редактором шкільної газети. Потім було коротке – на рік – навчання у Дніпропетровському державному університеті, армія, повернення до лекцій на історико-філологічний факультет. Коли отримав диплом, влаштувався на роботу до Дніпропетровського обласного радіо й телебачення, писав статті до обласних газет. Не забував висвітлювати теми й проблеми свого рідного села, тому користувався серед односельців великою повагою.
Становлення разом із рідним телебаченням
Значний досвід роботи зі словом дала Володимиру літстудія “Гарт”, яку очолював в університеті. Вже працюючи на радіо, нерідко звертався по допомогу при створенні програм до колишніх літстудійців, які охоче долучалися до процесу. Особливо Семен Ковальчук, котрий згодом теж прийшов працювати до молодіжної редакції, нерідко вони удвох вибиралися у відрядження по області. Восени 1970 року Володимир одружився з чарівною медикинею Ларисою з Жовтих Вод. Але нові обов’язки не вплинули на його завзяття репортера. Тим паче колектив саме перебрався у нове приміщення по вулиці Івана Сірка, де були створені чудові умови й для творчого, і для технічного колективів. У кожної редакції були свої звукооператори та звукорежисери, приймали гостей у затишній камерній студії.
Робота не припинялася ані на мить, колектив готував і видавав в ефір програми, треба було встигнути все підготувати до відведених “Українським радіо” певних відрізків часу. На початку 1990 років мережа дротового мовлення нараховувала в Дніпропетровській області понад мільйон радіоточок, тож слухачів у творчого колективу було чимало. Працівники редакції проводили й виїзні зустрічі в багатьох містах і селах області.
В середині 1990 років обласне радіо й телебачення об’єдналися в спільну облтелерадіокомпанію. Володимиру Гнатовичу довелося освоювати незнайомі тонкощі телесюжетів, які суттєво відрізняються за підготовкою від формату радіо, але він дуже швидко зростав, як професіонал. На посаді заступника голови обласного телерадіокомітету з питань телебачення розкрився ще і його педагогічний талант, він умів доступно пояснити, вислухати, допомогти. Особливо опікувався молодими журналістами.
У вихорі творчої роботи
Напружені, але цікаві творчі будні запам’яталися всім працівникам редакції. Пайос відповідав за процес телевиробництва, дбав про професійну підготовку журналістів, режисерів, операторів. На щотижневих оперативних засіданнях розбирали програми, котрі виходили на минулому тижні, рецензували самі учасники колективу, відзначали сильні та слабкі сторони сюжетів. Саме Пайос завжди контролював процес, щоб критика була об’єктивною, не образливою, без упереджень.
Завдяки мудрому контролю та спільним зусиллям, обласна компанія увійшла до переліку найпотужніших в Україні, всі старалися працювати не лише відповідально, а й злагоджено. Крім щоденних постійних турбот, Володимир Гнатович опікувався створенням ще одного радіоканалу, щоб збільшити аудиторію, допомагав шукати нові форми спілкування в ефірі. Журналістам вдалося створити проєкти програм для радіо “Акценти” – динамічні репортажі, оцінки, думки важливих діячів, “Спільний інтерес” – мистецькі та музичні цікавинки. У кожної передачі був свій стиль, інтонація, авторський підхід. Пайос не лише рецензував всі пропозиції, а й давав свої цінні матеріали. Писати вмів гостро, сильно, влучно.
Але така напружена щоденна робота не могла не позначитися на здоров’ї. У травні 1995 року Володимир Гнатович пішов з життя, що стало шоковою несподіванкою для всього колективу. Адже 52 роки – це так мало, щобільше для людини творчої. Минуло чимало років, телебачення повністю оновило не лише технічні можливості, а й підхід до створення матеріалів. Але залишилися ті, хто знав Володимира Пайоса, вчився у нього азам журналістики, потім допомагав затверджуватися новачкам. На початку 2020 років організація стала регіональною філією українського радіо “Дніпро Суспільне”. Не забувають і про ветеранів журналістики, Дніпропетровська обласна журналістська організація має на меті випустити серію видань “Золоті імена журналістики Дніпропетровщини”, де чимало сторінок планують присвятити фундатору обласного телебачення Володимиру Гнатовичу Пайосу.