Володимир Воловик народився 13 березня 1939-го року в місті Нікополь, що у Дніпропетровській області. Чоловік є заслуженим тренером України в напрямку легкої атлетики, а також почесним громадянином рідного міста. Став відомим завдяки роботі старшим тренером-викладачем у відділенні легкої атлетики СК “Електрометалург”. Він продовжує залишатися прекрасним та професійним тренером, який успішно виховав не одне покоління молодих хлопців. Далі на idnepryanin.
Нікополь – місто південної Дніпропетровщини, яке знаходиться біля течії річки Дніпро, а славиться воно талановитими людьми, родом з Нікополя. Проте іноді люди забувають, що у професійних спортсменів, авторів власних робіт та інших талантів були свої тренери та вчителі, які докладали великих зусиль заради успіху учеників. Таким був і Воловик Володимир.
Дитинство у рідному Нікополі
Володимир Іванович Воловик народився у 1939-му році, в рік початку Другої світової війни. Зважаючи на ці обставини, вже через два роки родині приходиться евакуюватися до Уралу в Свердловську область, а саме в Октябрський район. Батько сім’ї, Іван Олексійович Воловик, не був призваний до армійської частини через хворобу серця.
1943-го року тодішній Дніпропетровськ був звільнений від німецької окупації, а вже наступного 1944-го року визволили й рідне місто майбутнього заслуженого тренера України. Повернувшись до Нікополя, Володимир Воловик вступає до нікопольського металургійного технікуму на відділення енергетики. Здобувши лекційні та практичні знання, він починає працювати як технік-енергетик, відновлюючи електричні лінії та мережі в містах Дніпропетровської області, в тому числі в Нікополі. Врешті-решт до міста повертаються інші члени родини: рідна бабуся, дідусь та мати Ксенія Степанівна.
Протягом дитинства в рідному місті Володимир Іванович був спритним та непосидючим юнаком. Середню загальну освіту він здобував в місцевій школі №8, в той же час поєднуючи навчання із спортивною гімнастикою під супроводом тренера Ліщука Валерія Даниловича. Коли хлопець трохи підріс, він покидає гімнастику та пробує себе у боксі. Він брав участь у “дворових змаганнях” з боксу, з організаційними питаннями йому допомагав товариш Едуард Большаков. Взявся за його тренування з боксу тренер Валентин Камишов, проходили вони у спортивному комплексі “Спартак”.
Перші тренерські спроби Воловика
Перші спроби хлопця у ролі тренера почалися в 16 років. Одним із перших учнів Володимира Івановича був Віктор Самусев, який пізніше став справжньою зіркою України. Уродженець Нікополю виховував й В’ячеслава Йосиповича Дубініна, радянського боксера та актора-каскадера (чоловік був справжнім майстром своєї справи, увійшовши до Олімпійської збірної СРСР; він же увійшов до десятки найсильніших боксерів у всьому Радянському Союзі.
Віктор Самусев брав участь у Спартакіаді Дніпропетровської області під супроводом свого тренера, Володимира Воловика. Кожному з них вдалося зайняти призові місця у певній ваговій категорії, потрапивши у збірну Дніпропетровщини з боксу. Через деякий час тренувальний талант Володимира помітили у нікопольській міській секції боксу, і він був запрошений на посаду голови. Пізніше він організував сумісні тренування із досвідченим тренером та педагогом Володимиром Дмитровичом Бредіхіним.
У 1960-му році Володимир Іванович, повністю опанувавши шкільне навчання, вирішує вступити у нікопольський металургійний технікум, в якому намагався працювати: в Нікопольському Південнотрубному заводі була вільна професія маркувальника труб, тож він почав опановувати свою професію у другому цеху. Проте в один момент він відчув покликання своєї душі – спорт. Він вирішує поступати у Львівський інститут фізичної культури.
Для навчання в інституті потрібно було здати вступні екзамени: в день здачі першого з них Володимир захворів, адже відчув різку зміну клімату. Через це йому не вдалося належним чином виконати вправу “штовхання ядра”, і викладач Сюч Євген Васильович оцінив виконання як “задовільно”. Ситуація кардинально змінилась тоді, коли Володимир одужав.
Майбутній заслужений тренер української легкої атлетики зайшов до спортивного залу із метою розім’ятись. Побачивши ідеальне виконання вправ, Сюч змінив оцінку екзамену Володимира: йому вдалося штовхнути ядро на 13,5 метрів. Ставши тренером перспективного хлопця, Сюч організовує перші тренування: він демонструє йому свій унікальний стиль метання молоту, який виконується з чотирьох обертів.
Учні Воловика: видатні таланти та зірки України!
Успішно опанувавши навчання у Львівському інституті, чоловік повертається до рідного Нікополя, в якому ледь не потрапляє під призов до армійської частини. Але на цьому проблеми не зникли: керівники Прикарпатського військового округу не залишали спроб затримати спортсмена, тож навіть тиснули на молодого хлопця.
За цих обставин юнаку приходиться тимчасово переїхати до Запоріжжя, де стає на військовий облікі та розпочинає організацію власних тренувань із учнями “Мотор Січ”. Під час тренувань він помічає здібності свого учня Анатолія Степанова але його занепокоїв його напрямок у штовханні диску. Він переводить його на молот, стверджуючи, що в цьому буде його майбутнє. І він не схибив: Анатолій пізніше стане чемпіоном України, або першим майстром спорту, який був вихований Воловиком.
Крім цього учня, в історії заслуженого тренеру України була велика кількість талановитих зірок. Так, він виховав дев’ять майстрів спорту на міжнародному рівні, 20 майстрів спорту, 2 заслужених тренера України, 9 членів Олімпійської збірної СРСР та чемпіони нашої країни…
Так, одним із його вихованців був Геннадій Шалупенко, який пізніше війшов до збірної Радянського Союзу, а також зайняв призове місце на матчі з американськими спортсменами у Річмонді. Він був тренером видатних учнів Вадима Грабового (став рекордсменом світових чемпіонатів), Олександра Горбенка, Юрія Воєвудського, Тетяни Чикіної, Андрія Фатєєва, Валерія Решетнікова, Юрія Добробабіна, Сергія Карповича, Віктора Чередніченка тощо. Всі вони знайшли покликання своєї души, використовуючи власний талант для досягнення успіху у спортивній кар’єрі!
Його кар’єра також відома завдяки тренуванням Олени Антонової, яка згодом аж 25 разів ставала чемпіонкою України, бравши участь у чотирьох олімпіадах та ставши бронзовою переможницею ХХІХ Олімпійських ігор, які проходили 2008-го року в Пекині. Олені Антоновій вдалося метнути диск на 62,5 метрів, що дозволило їй зійти на другу сходинку на п’єдесталі пошани! До 20-х років ХХІ століття вона працює у спортивній школі ДЮСШ №2, а між нею і колишнім тренером залишаються теплі стосунки.
Вік – не перешкода для спорту!
Незважаючи на свій вік, Володимир Іванович Воловик залишається у спортивній формі, не даючи шанс на відпочинок своїм вихованцям! Навіть до наших років йому вдається розкрити талант у дітях, допомагає їм з нерішучістю та скромністю…
Володимир Воловик вже має стаж більше 55 років активної тренерської роботи. Серед його учнів є й видатні таланти та зірки України, які досягли неймовірних успіхів, ставши заслуженими тренерами України, майстрами спорту міжнародного класу, членами Олімпійської збірної країни тощо. Більшість із них вже живуть у інших містах, країнах та навіть континентах, але кожному завжди вдається хоча б на невеликий період часу відвідати Нікополь, в якому проживає Володимир.
Володимир Іванович залишається бути прекрасним тренером та розсудливим педагогом, який вміє виховувати із хлопчиків справжніх чоловіків. Його найголовніша настанова – це за будь-яких обставин залишатись Людиною! Пишаймося нашими земляками!
