У минулих століттях всі українці добре знали традиційну фразу запросин: “просили батько, просили мати, й ми просимо до нас на весілля”. Нові часи принесли інші устрої, однак цікаво дізнатися, як відзначали весілля багато років тому. У різних куточках України існували свої весільні традиції. Навіть на одній великій території Катеринославщини етнографи знаходили певні розбіжності: в одязі, послідовності дій, піснях. Однак основні правила залишалися незмінними, їх завжди намагалися дотримуватися. Бо існувала прикмета: коли щось піде не так, то й життя у молодих не піде на лад. Далі на idnepryanin.com.
Як збирали майбутнє подружжя?
Гуляли весілля завжди в неділю, бо це був день відпочинку, а ще дозволялося вінчання. До речі, у суботу в храмах цей обряд не проводять, тому, якщо сучасні наречені розписуються в цей день, то вінчаються вже на наступний. Багато років тому збирати наречену починали зранку, подружки та свахи допомагали одягнути найкраще вбрання, розплітали косу, потім вплітали в неї стрічки, закріплювали на волоссі вінок. І в цей час співали прощальну пісню про те, як “доня у мами наряджалася та гарно вбиралася”.
А до нареченого вранці приходили бояри та дружки. Хлопець гарно вбирався сам, потім мати кропила його свяченою водою, обсипала житом – на багате подружнє життя. Він вклонявся батькам, всім присутнім, а потім вирушав за нареченою разом із дружками. Звичай обсипати наречених пшеницею зберігся до 21 століття, але не всі знають, що брати можна не лише зерно. Горіхами обсипали, щоб сім’я була міцною, житом – на довге життя, цукерками – на солодку долю, грошима – на багатство, хмелем – на щастя. На Катеринославщині ще обсипали сіллю, щоб не пристали до молодят ніякі чари та пристріт.
Як їздили за молодою?
Їхав наречений за дівчиною на “весільному поїзді”, це були гарно уквітчані кінні брички. З хлопцем сідали деякі родичі та гості, але обов’язково – непарна кількість, бо ще ж прийде до своєї пари наречена. Дружків пов’язували рушниками, свахи несли весільний коровай, калач, подарунки нареченій та її родичам. Якщо в родині нареченого були дівчатка-підлітки, їм доручали нести ритуальний хліб-гілочку, свічку з квітами. Коли родина мала кошти, наймали 2 брички, до одної сідали наречені, головні боярин та дружка, до другої – свахи, весь гурт дружок та бояр, могли взяти ще й музик. Рушали під традиційні пісні, тому про те, що їде наречений, дізнавалися в хаті молодої задовго до того, як брички підкотять до двору.
У дворі гурт мала зустрічати майбутня теща у вивернутому кожусі, цей одяг був символом добробуту в українців. З примовками просила бояр до хати, аби довго у дворі не стояли. Потім молодих просили сісти на кожух, бажаючи при цьому щастя стільки, скільки хутра на цій речі. Пару благословляли батьки нареченої, обсипали житом чи хмелем. Потім дівчину виводили дружки та брат (якщо такий був) попід руки з хати, подружки співали проводжальну пісню. Подивитися на дійство сходилися всі сусіди, багаті родини ще й наймали музик.
Як вінчалися на Катеринославщині?
Про вінчання священника попереджали заздалегідь. Це було загальне правило, щоб він встиг оголосити про подію парафіянам, щонайменше, за тиждень. Це робили для того, аби люди, які знали про факти, котрі перешкоджали одруженню, встигли про це повідомити громаді. Існувала й оплата за обряд, у Катеринославі вінчання обходилося у 20 копійок.
Молодята мали стати перед аналоєм на вінчальний рушник, за давньою традицією його вишивала молода. Цей рушник ставав для пари хмаринкою зі світу небесного, куди обидва переносилися для благословення шлюбу Богом. Вінці над молодими під час богослужіння тримали головні боярин та дружка, за ними стояли хрещені батьки пари з вінчальними іконами Спасителя та Богородиці. Цими іконами благословляли молодих.
А ще передавали священнику союзний рушник, яким той зв’язував руки молодим, щоб обвести навколо аналою. Це уособлювало духовне єднання, любов та взаємну прихильність. Після обряду панотець складав акт умов правильності укладення шлюбу, куди записував інформацію про молодих: звання, віру, місце народження та проживання обох. Відзначали раніше також матеріальний рівень статків, чи не є родичами, чи мають згоду батьків, чи приходили на сповідь та причастя. Акт підписували молодята в присутності свідків та священника. Записи робили в спеціальних церковних книгах, затверджували печаткою.
Вінчальні традиції на Катеринославщині
Правила проведення церковного обряду в різних губерніях не відрізнялися. А от традиції були всюди свої. На Катеринославщині вважали: хто з молодят першим ступить на весільний рушник, той і буде головувати в хаті. Виходити з церкви треба було через малі бічні двері, аби щастя не покидало. А ще молода намагалася якомога довше волочити ногою до виходу з церкви вінчальний рушник. Тоді багато дівчат того ж року вийдуть заміж.
Викуп молодої на Катеринославщині
У різних губерніях існували різні традиції. В одних після вінчання молодих везли разом на святкування, в інших – вони їхали спочатку до власних домівок. На Катеринославщині, як свідчить етнограф Бабенко, роз’їжджалися кожен до своїх батьків. По дорозі молодий заходив до тих, кого бажав запросити, обов’язково – без шапки, з хлібиною та промовляв: “Просю Бога і вас на хліб, на сіль, на отче наш!”. Зазвичай люди вже чекали у дворі та йшли за ним. Спочатку гості обідали у нареченого. Потім всі йшли надвір, тричі обводили хлопця навколо діжки з водою. Мати благословляла, той вклонявся на чотири боки всім присутнім. Доки йшов до “весільного поїзда”, знову обсипала грошима та зерном. І тільки після цього всі гуртом вирушали до хати молодої.
Парубки на вулиці, де жила дівчина, зачиняли ворота, підпирали колодою і вимагали викуп. Приспівували, що “калину рубали та твою молоду годували”. Потім перед хатою бояр зустрічали старости, яким теж платили за “квиток”. Мати молодої заводила свою пісню, під час якої молодик мав роздати подарунки. Тещі вручав чоботи, а братам і сестрам молодої дружини – пояси та хустки.
З дозволу старост старший дружко вів нареченого до хати. Рубав хусткою повітря у дверях, потім питався у старост: “Старосто й пані підстаросто, благословіть молодого князя в цей чесний дім ввести?” Ті мали відповісти: “Бог благословить!” і дозволяли. Коли підходили до столу, де вже чекала молода, її чоловік мав дати викуп грошима ще й малим братам. І тільки після цього молодик міг сісти на своє місце біля молодої дружини.
Весільні вітання за столом
За стіл молодого саджали теж з віншувальною піснею. Етнограф Бабенко наводив таку: “Йде Андрій на посад, зустріча його Господь сам, ой, із долею, із щасливою, із доброю годиною”. Потім батьки знову благословляли молодих. Обряд “дарин” відбувався по-різному: одразу або через кілька годин від початку застілля.
Обов’язково треба було казати примовляння до подарунка, інакше на користь не піде. На Катеринославщині збереглося багато таких весільних “побажань”, кожен гість мав проказувати своє. Найвідомішими були “дарую мішок глини, щоб просили на хрестини”, “даруємо щастя, солі і всього доволі”, “даруємо корець гречки, аби не було суперечки”, «даруємо мірку гороху, аби мали синочка до року”. Ці та чимало інших “приповідок”, зібраних на Катеринославщині, наводить етнограф Григорій Кулик.
Отримуючи подарунки, молоді давали гостям “теремки”. Це були вироби, сплетені з очеретин, обліплені солодким тістом і запечені, на вершечку примощували цукерки та стрічки. Ще наливали чарку – за здоров’я молодих. Молоді дозволяли танцювати, жартувати, ображатися на жарти не можна було, аби не зурочити щастя молодих. Музики для них грали на вулиці.
Покривання молодої
Невдовзі до того, як гостям розходитися, влаштовували покривання молодої. Як це відбувалося в Катеринославській губернії, записала етнограф Бєлінська. Над головами молодих розгортали укривало та співали “Покриваночку”. Потім молодий чоловік знімав вінок, а свекруха зав’язувала хустку. За традицією наречена мала двічі хустку відкинути, а втретє – прийняти. Після цього молода дружина прощалася з дружками, обдаровувала короваєм. Дівчати ж дарували їй посуд, приспівуючи при цьому, що забирають її дівування. Далі вінок нареченої по черзі одягали дружки, кожна мала перетанцювати з боярином у віночку. Далі прикрасу розбирали на гілочки та залишали весілля.
Як зустрічали молоду в новій хаті?
Далі молоді вклонялися гостям, підносили кожному чарку, шишку та шматок короваю. Молода прощалася з ріднею, старости під пісні матері складали на воза скриню з приданим, і невістку везли до господи чоловіка. Там зустрічали свекри з іконами та хлібом-сіллю. Коло порога ставили стіл з випічкою, медом, грошима, подружжя кланялися батькам, пригощалися калачами з медом, аби життя було солодким. Їх знову обсипали грошима та зерном. Щодо гуляння, то гості могли розважатися до пізнього вечора в одній чи в іншій господі. А після того, як молодих проводжали до “комори”, могли й до ранку, коли на столі було, за чим посидіти.
Весільні прикмети на Катеринославщині
Існували свої правила поведінки на весіллі, люди намагалися їх дотримуватися. А слідкували за цим свахи та старости. Однак у кожній губернії були ще й свої, великі та маленькі прикмети, на які теж звертали увагу. Наприклад, молода, коли їде до нареченого, не мала оглядатися назад, аби поганого не прихопити. А до церкви їхати однією дорогою, повертатися – іншою. На весіллі молодята, коли йшли, завжди трималися за руки, аби між ними ніхто не пройшов.
На Катеринославщині наречені не танцювали, доки не роздадуть гостям шишки та коровай. Перед тим, як сісти до гостини, молодих тричі обводили навколо столу, аби щастя й добробут в родині були. Аби молоду не зурочили, сестри чи мати нашивали на сукню блакитну стрічку-оберіг. Деякі з цих прикмет збереглися й до 21 століття, іноді мешканці Дніпропетровщини навіть намагаються їх дотримуватися.
Джерела: