Нашому місту за свою недовгу історію довелося пережити всяке. Злети, падіння, перемоги та поразки. Особливо багато перемог та поразок припало на Другу Світову війну. Але військова історія Дніпра та СРСР загалом має одну унікальну особливість. Навіть якщо якісь битви і були програні, то програно з гордо піднятою головою. Ці події могли бути сповнені трагізмом, але не сповнені безвихіддю. Сьогодні ми на idnepryanin розповімо про одну з таких битв.
Серпень 41-го
Так, ми знаємо, що оборона Дніпропетровська у серпні 1941 року завершилася тим, що місто було окуповане гітлерівськими військами. Та й якщо порівняти оборону міста з, наприклад, обороною Брестської фортеці, з’ясується, що й оборони, за великим рахунком, не було. А був героїчний опір, добре продуманий та організований.
Нацисти атакували кордони Радянського Союзу 22 червня 1941 року. Територією УРСР вони просувалися фактично з другою космічною швидкістю та великими військовими успіхами. На початку серпня вони зуміли оточити під Уманню армії Південно-Західного та Південного фронтів Червоної армії. Дві армії Південно-Західного фронту та окремі частини Південного фронту назавжди залишилися в Уманському котлі. Після цього нацистські війська без особливих труднощів зайняли Умань та Кіровоград. Загроза окупації нависла тепер над Дніпропетровською областю.
Натхненні першими перемогами на Східному фронті нацистські війська впевнено просувалися вглиб країни. Починаючи з 12 серпня, коли було захоплено перше місто області – Верхiвцеве – гітлерівці протягом кількох днів планомірно зайняли П’ятихатки, Кривий Ріг та Нікополь. 19 серпня німецькі війська впритул підійшли до Дніпропетровська.
Берег лівий, берег правий
19 серпня місто зазнало артилерійського обстрілу. Не можна сказати, що до цього жителі Дніпропетровська не випробували силу зброї Третього Рейху. Перші авіабомби було скинуто на місто ще 9 липня. Окрім Дніпропетровська аси Люфтваффе бомбили Новомосковськ, Дніпродзержинськ та Павлоград. Після цього німецькі літаки навідувалися сюди регулярно, і щоразу бомбардували об’єкти військової інфраструктури. Сьогодні рештки перших авіабомб можна побачити в історичному музеї ім. Яворницького.
Правий берег Дніпропетровська німецькі війська зайняли досить швидко, з 19 по 25 серпня. Радянські війська відійшли на лівий берег Дніпра. Оскільки залишалися мости, що вціліли, німці теж оперативно перебралися на лівий берег. Але тут битва за місто затяглася більше ніж на місяць, оскільки бійці Червоної армії зайняли найближчі висоти, чудово бачили всі пересування німців та обстрілювали переправи з артилерійських знарядь.
Подвиг курсантів
Дніпропетровське артилерійське училище було створено після початку війни, 30 липня 1941 року. До цього у місті діяли артилерійські курси удосконалення командного складу. Перший набір училища складався зі школярів та студентів міських вишів. Ці курсанти й опинилися за три тижні серед учасників оборони Дніпропетровська.
3 серпня курсанти зайняли відведену ним бойову ділянку на південній околиці міста, в районі кургану Гостра Могила. До 19 серпня залишалося трохи більше двох тижнів. Звичайно, захисники міста не знали, коли саме їм доведеться зіткнутися з гітлерівцями віч-на-віч. Тому вони посилено копали окопи, створюючи розгалужені, пов’язані між собою фортифікаційні споруди. Натомість йшла активна бойова підготовка. Курсанти вчилися вражати ворожі танки гранатами та пляшками із запалювальною сумішшю, удосконалювали артилерійські навички та прийоми багнетичного бою, вивчали матчасть та навички контратакуючого бою.
Курсанти розпочали бій наступного дня після того, як німецькі війська підійшли до Дніпропетровська. Німці виявили позиції курсантів із району села Сурсько-Литовське, і відкрили по них вогонь із гармат. Щоб виявити стріляючі батареї, було відправлено розвідзагін. В одному із сіл розвідники побачили велику кількість стогів сіна та встановили, що під ними заховані німецькі танки. Курсанти, отримавши дані для стрілянини, зуміли підбити один замаскований танк. Решта бойових машин спішно виїхала на шосе, де потрапила під щільний артилерійський вогонь. Курсанти тримали оборону до 14 вересня. З 800 людей в живих залишилося 150.
Пушкінські місця
До оборони Дніпропетровська полковник Юхим Пушкін як командувач 8-ї танкової дивізії брав участь у боях з німцями на території Західної України: Тернопіль, Львів, Рава-Руська.
Танкова дивізія під командуванням Пушкіна прибула до Дніпропетровська 17 серпня. Точніше, на станції Лоцманська та Нижньодніпровськ прибули ешелони з технікою. Німецькі війська чекали з боку Дніпродзержинська, допомагати їм мали гітлерівські частини, які наступали з боку Запорізького шосе. Оборону міста розмістили таким чином, щоб вона нагадувала літеру П. Відповідним чином було розміщено й вогневі засоби. За будь-яких розкладів німці були приречені потрапити під перехресний вогонь.
19 серпня з боку Дніпродзержинська прилетіла німецька авіація та бомбила місто близько години. Потім знову ж таки з боку Дніпродзержинська з’явилася колона танків, за ними їхала піхота на бронетранспортерах, замикала колону артилерія. У перші дні боїв гітлерівці зазнавали великих втрат як у техніці, так і в живій силі. Тактика полковника Пушкіна цілком себе виправдала. Проте сили були нерівними. Німці зуміли швидко прийти до тями після початкового шоку і знайти необхідні резерви. Битва за Дніпропетровськ Червоною армією була програна. Як і майже всі битви у перші місяці війни. Але програний бій не означає програної війни.
Піти, щоб повернутися
За часів СРСР втрати Червоної армії оголошувати було не прийнято. У тому числі, й втрати під час боїв за Дніпропетровськ. Залишилася тільки інформація про полонених. За даними радянських джерел, при обороні міста в полоні у німців опинилися 30 тисяч солдатів та офіцерів. Сучасні дослідники множать цю цифру на три. Втрати німців, за підрахунками радянської сторони, становили 1200 осіб. До кінця жовтня 1941 року Дніпропетровська область була повністю зайнята німцями.
До війни населення міста перевищувало півмільйона людей. До 1942 року залишилося лише 200 тисяч жителів. За час окупації німці розстріляли 30 тисяч мирних жителів і таку ж кількість військовополонених. На роботи до Німеччини було вивезено 75 тисяч жителів міста.
Війна завдала місту колосальних збитків. Дніпропетровськ був зруйнований на 60%, через що тут немає поняття «старе місто». Уцілілі залишки старих будівель змішалися з новими. Післявоєнний Дніпропетровськ, це як картина Рембрандта «Даная» після реставрації: начебто той самий твір, але все ж таки не він. Вирви від бомб та снарядів залишалися на вулицях міста аж до кінця 60-х років ХХ століття. А самі снаряди, що не розірвалися, періодично знаходять досі. І ще будуть знаходити. Архітектура міста теж зазнала сильних змін. Сучасний Дніпро зовсім не схоже на себе 80-річної давності.
З іншого боку – воно і добре.
