Іван Сергійович Костиря увійшов до історії України як видатний письменник-краєзнавець, перший Почесний громадянин смт Межова та заслужений працівник культури України. Народившись 13 січня 1932 року у селі Федорівське Межівського району Дніпропетровської області, він присвятив своє життя не лише літературі, а й дослідженню рідного краю. Створена ним літературна енциклопедія Межівщини стала справжньою пам’яткою регіональної історії та культури, де кожен рядок просякнутий любов’ю до України. Його творчість продовжує жити, зберігаючи культурну спадщину своєї малої Батьківщини. Далі на idnepryanin.com.
На межі двох областей
Ім’я Івана Сергійовича Костирі нерозривно пов’язане з унікальним краєм, багатим на історію, культуру та мальовничі краєвиди, а також іменами видатних українських митців та літературних наук — Межівщиною (Межівський район, Донецьк). Сам письменник не раз наголошував:
“В Україні та світі немає місця, яке подарувало б стільки видатних талантів”.
Його творчість прославила Дніпропетровську та Донецьку області: у першій він народився, а на Донбасі провів значну частину свого життя, де працював та творив.
Рідне селище Костирі розташоване на стику двох колишніх повітів Катеринославської губернії, а за новим адміністративно-територіальним поділом — на межі Дніпропетровської та Донецької областей. Існує навіть приказка: “Там півні кукурікають на три області”, адже цей історичний кордон з 1811 року охоплює Павлоградський, Бахмутський, Олександрівський та Маріупольський повіти.
Так само як і його рідний край, Костиря перебував на кордоні різних життєвих розбіжностей. Хоча його предки були українцями, писав він російською мовою, і лише наприкінці життя почав створювати твори українською. Він любив свою малу батьківщину — Межівщину, але основна його діяльність проходила на Донбасі.
Його твори, присвячені рідним просторам, відображають багатогранні роздуми про життя, проте національної самосвідомості в них тривалий час не було. Пройшовши шлях від загального осмислення “великої” Батьківщини до глибокого розуміння своєї “малої Батьківщини”, Костиря зумів донести цю філософію у своїх книгах. Працюючи дитячим лікарем, він став успішним письменником, чиї книги було видано мільйонними тиражами. Його твори тепер перекладаються українською мовою та набувають нового визнання, а сам Костиря ушанований званням заслуженого діяча культури України.
Творчий діапазон Костирі охоплює різні жанри та теми, його твори адресовані як дітям, так і дорослим. Світ, який він створював на сторінках своїх книг, просякнутий любов’ю до людей, рідної землі та життя. У його роздумах відчувається ліричність і багатошаровість, а авторська причетність до героїв народжує у читача тонкі емоційні переживання. У деяких новелах та нарисах письменника зустрічаються драматичні, а часом і трагічні ноти. А дитячі твори, написані у 60-х роках, набувають нового змісту та філософської глибини у 20-х роках XXI століття.
Іван Костиря, бувши лікарем та письменником, об’єднав у собі риси, властиві обом професіям: спостережливість, схильність до аналізу душевних переживань, емпатію. Його медичний досвід став неоціненним джерелом для глибокого розуміння людської природи, що яскраво проявляється у його літературній спадщині. Саме тут криється головний урок – наука любові до людей.
Коротка біографія письменника-краєзнавця
Іван Сергійович Костиря народився 13 січня 1932 року на хуторі Федорівка Межівського району Дніпропетровської області в сім’ї сільського вчителя.
Закінчив Дніпропетровську акушерсько-фельдшерську школу, потім – Київський медичний інститут. У період з 1957 по 1965 роки працював лікарем у Горлівці: спочатку дитячим лікарем, а потім психіатром.
У 1967 році закінчив Вищі літературні курси при Літературному інституті ім. М. Горького у Москві. Брав участь у геологічних експедиціях у напрямку Східного Забайкалля та Середньої Азії, Уралу та Кольського півострова; ходив на криголамах в Арктиці; ловив рибу з азовськими рибалками; як журналіст працював у республіканських та донецьких обласних газетах (“Культура і життя”, “Радянська Донеччина”, “Комсомолець Донбасу”, “Соціалістичний Донбас”).
У період з 1976 по 1988 рік завідував відділом російської прози та поезії журналу “Донбас”; багато подорожував рідною землею та закордоном. Писав українською та російською мовами. У Донецьку, Києві та Москві вийшли друком понад 50 книг автора.
Нагороди, відзнаки та звання
За творчу та громадську діяльність, особистий внесок у розвиток національної культури та мистецтва Іван Костиря нагороджений Грамотою Верховної Ради РРФСР, Почесною грамотою Правління Українського Фонду Світу, знаками “Шахтарська слава” І та II ступенів, позначкою “Відмінник охорони здоров’я”, найвищою нагородою Української РСР “Почесна відзнака”, Почесним знаком Донецької облпрофради, відзначений Всеукраїнської літературної премії ім. В.Короленка, обласної премії ім. В. Шутова, дипломом Фонду правозахисника Олекси Тихого та Міжнародний фестиваль “Золотий Скіф” у номінаціях: “За кращу художньо-публіцистичну роботу про Донбас” (1999) та “Літописець історії Донбасу” (2002). Йому надано звання “Почесний громадянин Межової”, що знаходиться на Дніпропетровщині та “Заслужений працівник культури України” у 1992 році.
Фонд Воляників-Швабінських при Фонді Українського Вільного Університету в Нью-Йорку, нагороджуючи премією Івана Костирю за книги “Думи про Дике поле” та “Думи про Донецький Кряж”, висловив подяку авторові за значний внесок у скарбницю української культури.
Помер Іван Сергійович Костиря 27 серпня 2003 року. Похований на Новогнатівському цвинтарі у місті Донецьк.
Повернення до початків та данина рідній землі
Книга Івана Костирі “Межівська сторона” є зворушливим зізнанням у любові до рідної землі. Автор, протягом 15 років ретельно збираючи матеріали, створив унікальне полотно, де переплелися історія, література та особисті спогади.
У цій книзі Костиря повертається до свого коріння, до місця, де він народився і виріс. Він занурює читача в історію Межівщини, розкриваючи багатий літературний потенціал цього краю. Автор розповідає про життя та творчість 15 письменників, чия доля була нерозривно пов’язана із цією землею: Василя Мисика, Сави Божко, Віктора Іванисенка та інших.
Через їхні твори Костиря показує, як рідний край формує особистість письменника, як живить його творчість. Він доводить, що Межівщина зробила значний внесок у розвиток української літератури.
Книга “Межівська сторона” є не тільки історико-літературним дослідженням, а й глибоко особистим твором. Костиря ділиться своїми спогадами, роздумами про життя та творчість. Він пише про важливість рідної мови, про зв’язок поколінь, про те, як місце, в якому ти народився і виріс, впливає на формування особистості.
Особливе місце у книзі займає тема рідної мови. Для Костирі українська мова була не просто засобом спілкування, а невіддільною частиною його душі. Він зізнається, що навіть далеко від рідного дому, у найважчі моменти життя, він звертався до материнської мови, яка допомагала йому знайти сили й набути душевної рівноваги.
Книга “Межівська сторона” є данина пам’яті та подяки рідній землі. Костиря хотів показати, що кожна людина повинна пам’ятати про своє коріння, про місце, де він народився. Адже саме завдяки цьому формується наша особистість, наші погляди на світ.
Видання цієї книги стало важливою подією в українській літературі. Вона не лише збагатила наше уявлення про Межівщину, а й стала прикладом глибокого та щирого ставлення до рідної землі.