Вона є гордістю не тільки для нашого регіону, а й і для всієї України – Оксана Баюл, яка родом із Дніпра, є олімпійської чемпіонкою державного рівня! Народилась вона 16 листопада 1977-го року в тодішньому Дніпропетровську, а своє покликання жінка знайшла у фігурному катанні. Оксана Баюл є наймолодшою олімпійською чемпіонкою з фігурного катання, а також заслуженим майстром спорту України. Далі на idnepryanin.
Під час програми її відкатів на льодяній платформі глядачі завжди захопливо поглядають на неї, а після нестримно аплодують майстрині. Розпочинається кінцевий етап фігурного шоу, і знов жодної помилки, її виступи фігурного катання ідеальні для споглядання людським оком…
Оксана Баюл пройшла великий шлях у становленні самої себе, з періоду сльозливих переживань, коли ридаючи дивилася на оцінки журі. Проте ознайомившись із історією шляху 16-річної дніпровської дівчини до олімпійського золота, все складається на свої місця.
Дитинство, проведене в рідному Дніпропетровську
Своє дитинство дівчина проводила у тодішньому Дніпропетровську, в якому народилась в звичайній родині. Здобувала середню освіту у навчальній школі №34, яка також мала історію власних талантів. Зі стін цього навчального закладу було випущено велику кількість талановитих зірок, що знайшли своє покликання у власному ремеслі та стали відомими на весь світ.
Поруч із цієї школою №34 розміщується відомий на весь тодішній Дніпропетровськ спортивний комплекс “Метеор”. В цьому клубі проводяться кваліфіковані тренування із різних видів спорту. Захопилась тренуваннями із фігурного катання в цьому комплексі і Оксана Баюл, разом із нею тут проводили власні тренування і Тетяна Навка, Дмитро Паламарчук і Тетяна Волосожар.
Рідна мати одразу помітила в своїй доньці талант у мистецтві – та займалась танцями, а дочці Оксані порекомендувала займатися балетом. Оксана Баюл зробила перші кроки для вступу до балетної школи, проте провалила вступні екзамени: по-перше, дівчина не набрала прохідного бала від журі, а по-друге, не підходила під вагову категорію.
Талант дівчинки у фігурному катанні, який одразу не розгледіли
У 1982-му році дівчинку, якій тоді було неповних чотири роки, бабуся відводить до ковзанки. Тут вона мала зробити перші кроки для фігурного катання разом із тренером, які оцінили б здібності юної Оксани. Проте вже після декількох занять тренери зійшлися на думці, що не бачать в ній талант до фігурного катання, тож її було переведено до групи “Здоров’я. Не дуже перспективні діти”.
У віці сім років у Оксани Баюл почали з’являтися перші конкретні успіхи у цьому напрямку спорту. Так, на тренуваннях вона вміла дуже швидко кататися, високо стрибати і боляче падати, але лише для того, щоб піднятися з льодової платформи з посмішкою та продовжувати заняття.
І вже в 1987-му році вона вперше взяла участь у чемпіонаті, причому у вседержавному, але вище десятої позиції у лідерах піднятися дівчинці не вдалося. Проте юна Баюл не збиралася покидати спроб, адже була одержима від фігурного катання і вірила в себе, а власний талант допомагав їй у прогресуванні.
Хоча дівчинка ще була в юнацькому віці, вона вже мала власний лідерський характер. Перед змаганнями вона ніколи не сумнівалася у собі, не дивлячись який конкурент, талановитий чи старанний. Взагалі на протязі свого дитинства дівчинка взяла для себе принцип лідера: “Якщо братися за справу, то завжди намагатися довести справу до кінця, ніколи не зупинятися на півдорозі!”.
Значний період всього життя: сирітське життя та олімпійські змагання
Родинне життя дівчинки складалося важко: рідного батька Оксана Баюл ніколи й в очі не бачила, а бабуся з дідусем пізніше померли. А у віці 13-ти років у дівчинки не стало і матері, яка була підтримкою та допомогою під час становлення майбутнього дівчинки. Лишившись абсолютною сиротою, юному таланту приходилося ночувати в роздягальнях тренувального корпусу ковзанки, там же вона й готувала для себе їжу, утримувала власні речі тощо.
Після кількох років інтенсивних тренувань з дніпропетровським тренером з фігурного катання Станіславом Коритеком, тому пропонують більш вигідний контракт, проте для нього треба було переїхати у Канаду. Він майже не вагався з рішенням, але в його голові залишалося питання майбутнього його учениці Оксани Баюл, у якій він помітив великий талант та серйозне налаштування на власне покликання.
Таким чином Станіслав Коритек вирішив знайти собі заміну, такою стала Галина Змієвська, а другим тренером став Валентин Ніколаєв. Для Галини Змієвської було важке прийняття такого виду рішення, адже дівчинка була, по-перше, чужою ученицею, а по-друге, абсолютною сиротою, яка потребувала забезпечення житлом, одягом та їжею.
Допомогти із цим питанням виступив Віктор Петренко, володар олімпійського часу, який взяв на себе обов’язок у фінансових витратах на юну дівчинку. Разом із ними вона покидає рідний Дніпропетровськ та переїжджає до Одеси, де продовжує власні заняття фігурним катанням. Петренко забезпечував дівчинку ковзанами та тканинами для костюмів, а та аби віддячити у свої 15 років успішно здобула своє перше золото на чемпіонаті світу у столиці Чехії Празі. Так, про талант самородка родом з Дніпропетровська дізналися за кордоном.
Наступного 1994-го року проводилися 17-ті зимові Олімпійські ігри у Норвегії, Ліллехаммер, які кардинально змінили майбутнє життя Оксани. У віці 16 років вона погоджується на участь і розпочинає свої тренування, хоча й розуміла, що основна увага глядачів буде на протистояння двох американок: Ненсі Керіхен, претедентка на золото номер один, та Тоні Хардінг, друга фігуристка в історії, яка змогла виконати потрійний аксель на олімпіаді. Між ними був й віддалений конфлікт, у ході якого чоловік Тоні підбурив близьку людину до Ненсі, аби він ту травмував. Проте вона за короткий термін між подіями все ж вийшла на сцену, а Тоні врятували адвокати, які затвердили, що ті дії були витівками її чоловіка.
Деякий конфлікт стався і у Оксани, в ході якого вона зіткнулась з німецькою фігуристкою, в результаті чого та порізала ковзаном дівчині ногу на 3 см, все це погіршилось падінням нашої землячки на лід, через що вона отримала травму окістя та забила куприк. Проте вона впоралася із власним болем та вийшла на сцену зимових Олімпійських ігор.
Хід олімпіади був окутаний інтригою: Оксана Баюл мала однакову кількість балів із Ненсі, проте переломний бал за артистичність від німецького судді Яна Хоффмана був відданий харизматичній українці. Таким чином Баюл вийшла на перше місце змагання! Почувши це, Оксана розридалась, адже за місяці підготовок було накопичено стільки емоцій, що в цей момент вона більше не змогла їх контролювати… Це була значна перемога на шляху чемпіонки України!
Період кінця ХХ – початку ХХІ століття у житті чемпіонки України
Життя після олімпіади в цей період склався для Оксани не так вже й легко. У 1994-му році вона переїжджає за контрактом до Лас-Вегасу, США. Тут вона працює вже на американську публіку, де стає дуже улюбленою серед народу: її виступи завжди мали шалену популярність, а порівнюючи з іншими олімпійцями тих змагань, їй виплачували найбільші гонорари за виступи!
Проте дівчинка не витримала випробування славою та піддалася любові до алкоголю, через що поліція декілька разів затримувала її за керування автомобілем у нетверезому стані. Спортсменка вирішує залишити спорт та податися до бізнес-справи. Тільки у 2005-му року Оксані Баюл остаточно вдається подолати свою залежність від алкоголю у реабілітаційному центрі, тож вона змогла повернутися до професійного спорту, взявши участь у низці комерційних льодових шоу США та Європи.
У період 2003-2010-ті роки часто поверталася до рідного Дніпропетровська, аби згадати часи власного дитинства. Тут вона проводила власні майстер-класи для дітей, які зацікавилися у фігурному катанні. В 2009-му році за власним бажанням Оксана Баюл приїхала до Дніпропетровська, аби відвідати чемпіонат України з фігурного катання.
До 20-х років ХХІ століття вона залишається жити в Лас-Вегасі, вона одружена з американським бізнесменом Карло Фаріно. Разом із донькою вона продовжує щасливо жити у США, періодично згадуючи про роки у рідному місті та пройдений шлях до успіху. Чемпіонка із Почесною відзнакою Президента України від 19 серпня 1993-го року ігнорує публічне життя і рідко дає інтерв’ю для ЗМІ.
