Лікарня Червоного Хреста, котра проіснувала в Дніпрі з 1910 до 2020 року, зіграла важливу роль у формуванні не лише галузі закладів медичного обслуговування, а й наукових відкриттів регіону. Комплекс лікарні знали містяни, як Першу міську, розташовувався він на вулиці Короленка. Зараз цей заклад вже не відшукати на мапі, але його значення в історії міста збереглося в працях науковців. Далі на idnepryanin.com.
Нагальна потреба в лікарні: ситуація в Катеринославі на початку минулого століття
Міжнародний комітет Червоного Хреста було засновано у лютому 1863 року в Лондоні для рятування поранених у військових конфліктах. Трохи пізніше – у 1867 році – з’явилася організація в Російській імперії (до складу входила Україна). Почесними членами Товариства були імператор, всі великі князі та княгині. Але населення потребувало ще й медичної допомоги, лікарень катастрофічно не вистачало, тому Товариство Червоного Хреста перейняло на себе ще й створення медичних закладів.
У Катеринославі на початку минулого століття ситуація з лікуванням мешканців була катастрофічною: на одного лікаря припадало майже 9 тисяч хворих, а у повітах – близько 13 тисяч. З лікарняними ліжками було вкрай складно: на одне – 200 городян, такі цифри наводили чиновники після інспектування Катеринославської губернії. На утримання одного такого ліжка виділялося від 90 до 350 карбованців на рік. Уряд намагався компенсувати брак медичної допомоги поширенням аптек, де фармацевти фактично виконували функції лікарів, але цього не вистачало для великих територій.
Як містяни добивалися створення лікарні Червоного Хреста?
Змінити ситуацію змогли представники Катеринославського товариства Червоного Хреста, яке у 1908 році очолював князь, ватажок місцевого дворянства, член Державної ради від губернії Микола Урусов. У вересні 1908 року Микола Петрович оформив подання, де проінформував земське керівництво про постанову від організації розпочати будівництво лікарні Червоного Хреста. І попросив виділення коштів. Планувалася лікарня з інфекційним та хірургічним відділеннями, з подальшим розширенням для облаштування при ній Фребелівського інституту і притулку, де жили б діти, хвороби яких вилікувати неможливо.
Ініціатива знайшла відгук, розпочалося активне будівництво, під комплекс виділили значну частину кварталу між Великою Базарною вулицею (згодом Чкалова) і Костомарівською (радянською Щорса). Вдалося зробити 3 двоповерхових корпуси: хірургічний, аптеку, житло для лікарів, поліклініку для мешканців. Заклад отримав найсучасніше на ті часи обладнання. Приймати пацієнтів лікарня Червоного Хреста в Катеринославі почала у 1910 році і дуже скоро стала найвідомішою в губернії.
Робота закладу в першій половині 20 століття
Коли почалася Перша світова війна, лікарня стала головним військовим шпиталем на 200 місць. А князь Урусов отримав посаду заступника головного уповноваженого Червоного Хреста Південно-Західного фронту, згодом – всього Південного регіону. Саме Микола Петрович зумів поповнити персонал закладу на 2000 мобілізованих менонітів, яким не дозволяла воювати релігія. Високу оцінку роботі шпиталю давали в різні часи колишні вояки Першої світової у своїх спогадах.
У січні 1915 року заклад відвідав цар Микола Другий, який відзначив заслуги князя Урусова жетоном 1 ступеню. Історики Дніпра згадують у своїх працях і старших лікарів Анатолія Вартмінського, що врятував на фронтах близько 500 поранених, та Миколу Моцакова, котрий до останнього залишався в місті, рятуючи маленьких дітей від дифтерії. Адже лікарня приймала не лише поранених з фронту, а й городян.
Доля закладу в революційні та довоєнні роки
У березні 1917 року Миколу Урусова зняли з посади головного уповноваженого. Після проведення останнього свого засідання в червні того ж року Микола Петрович був змушений тікати, щоб уникнути арешту. Зі зміною керівництва змінився й заклад. У 1918 році шпиталь згорнули, але лікарня працювала, у 1919 році її перевели на державний баланс, а на початку 1920-х років – реорганізували в лікарню Робмеду № 1. Згодом вона отримала статус лікарні № 1 імені Ілліча і не змінювала номер до останніх днів існування. У 1925 році при закладі відкрили Будинок сліпих, де надавали не лише медичну, а й соціальну допомогу.
У 1932 році у нової влади дійшли руки до храму, котрий існував при лікарні, його переобладнали під зварювальний технікум. А до головного корпусу, котрий виходить на вулицю Короленка, у 1936 році добудували ще один поверх. Лікувальний комплекс до війни приймав тисячі хворих з усієї області. За спогадами очевидців, за часів Другої світової війни там обладнали німецький шпиталь, де працювали й дніпряни, котрі не встигли евакуюватися. Значна частина лікарів були активними учасниками місцевого підпілля та партизанського руху.
Інноваційні ідеї медиків лікарні для донорства регіону
Метод переливання крові спеціалісти цього закладу взялися освоювати ще у 1924 році. У 1932 році на базі відділення заснували філію Українського інституту невідкладної хірургії та переливання крові, якою керував професор Гальперін. Він же започаткував донорський рух, практикував перші переливання в медичних закладах. Почала працювати станція переливання. Вперше консервовану кров змогли заготувати в Дніпропетровську в лютому 1936 року при лікарні Червоного Хреста.
З 1941 до 1944 року філія працювала в Таджикистані, потім повернулася додому. Забезпечувала кров’ю шпиталі Українського фронту, лікувальні установи до завершення війни. В ящиках, де перевозили матеріал, температуру складно було регулювати, робили подвійні стінки і обкладали кригою з Дніпра чи льодовиків. У 1947 році станція перебазувалася на територію лікарні імені Мечникова.
Останні десятиліття роботи лікарні
Після війни перший поверх однієї з будівель віддали під онкологічний диспансер з чоловічими та жіночими палатами. Інші відділення успішно працювали, лікарі першими у місті впроваджували новітні методики та клінічні дослідження. Лише з 1976 до 1986 року медики лікарні Червоного Хреста самостійно розробили 28 успішних способів діагностики та лікування хворих.
Там же працював і судинний центр, де лікарі вивчали хвороби, методи боротьби з ними. Фахівці Дніпропетровська навіть освоїли проведення деяких пластичних операцій, і на 1986 рік зробили їх понад двадцять. Активно обмінювалися досвідом з медиками інших міст. Крім того, лікарня № 1 продовжувала приймати хворих у звичному режимі. Але в середині 1990-х років минулого століття сталося непередбачуване. Через природу ґрунтів та прокладені неподалік трамвайної колії будівля почала просідати, її визнали аварійною.
Зникнення з мапи міста
Комплекс отримав у 1996 році статус пам’ятки архітектури місцевого значення, але це не врятувало його від знищення. Споруда поступово руйнувалася. У 2012 році на другому поверсі кутової будівлі сталася пожежа, що зруйнувала майже всі перекриття і дах. Залишився лише фасад. У лютому 2019 року активісти Дніпра намагалися довести до міської та обласної адміністрацій ідею реставрації хоча б деяких будівель комплексу, щоб влаштувати згодом музей шпиталів та військової медицини Дніпропетровщини.
З урахуванням початку воєнних дій на Донбасі це відіграло б важливу роль не лише для патріотичного виховання містян. Але петиція не набрала потрібної кількості підписів, і в березні того ж року комплекс прирекли до знесення. В травні зникла кутова будівля, розташована на вулиці Короленка, наприкінці осені – лікарняний храм. Останні залишки споруди прибрали в березні 2020 року. На цьому місці планувався житловий комплекс, але через епідемію коронавірусу та російське вторгнення плани не вдалося реалізувати.