Правозахисний рух в УРСР був важливим складником українського дисидентства, який боровся за права та свободи нашого народу. У нашому місті провідне місце у ньому посідав Іван Сокульський – дніпропетровський поет та правозахисник. Як людина важкої долі, він став символом місцевого героя, який подолав гноблення, ув’язнення та утиски українського суспільства. Далі на idnepryanin.com.
Літературний та правозахисний шлях Івана Сокульського
Іван Сокульський народився 13 липня 1940 року на хуторі Червоний Яр у Дніпропетровській області. Через загибель батька за участі у Другій світовій війні мати хлопчика була змушена самостійно забезпечувати родину працею у колгоспі.
Закінчивши Синельниківську СШ №3 у 1957 році, він зазнав невдачі під час першої спроби вступити до Дніпропетровського університету. Пропрацювавши токарем та слюсарем декілька років, юнак розпочав навчання у Львівському університеті на філологічному факультеті у 1962 році. У новому освітньому закладі студент став членом Львівського клубу творчої молоді, де доєднався до літературного руху Василя Симоненка, Ліни Костенко, Івана Драча, Миколи Вінграновського та інших шістдесятників.
У 1964 році він продовжив здобуття освіти у Дніпропетровському університеті, ставши співзасновником Дніпропетровського клубу творчої молоді. У 1966 році Комітет державної безпеки СРСР розцінив поезію молодого митця як націоналістичну та ворожу, тому позбавив його права навчатися та брати участь у молодіжному комуністичному русі.
Об’єднавшись з журналістом Михайлом Скориком у 1968 році, Іван Сокульський написав “Лист творчої молоді Дніпропетровська” – роботу, присвячену засудженню радянської політики зросійщення українського народу, національної інтелігенції, пам’яток культури, а також дискредитації книги “Собор” Олеся Гончара. Через рік співавтор був позбавлений волі Дніпропетровським обласним судом на 4,5 роки за дисидентську діяльність.
Повернувшись до рідного міста у 1973 році, він продовжив чинити опір офіційній владі шляхом літературної та правозахисної зайнятості. Після вступу до Української Гельсінської групи громадський діяч знову був заарештований на 10 років ув’язнення та 5 років заслання як небезпечний рецидивіст. Наприкінці в’язничного терміну Іван Сокульський був втретє засуджений на додаткові 3 роки за порушення порядку у Чистопіллі.
Незважаючи на тривале перебування в умовах суворого режиму, він не відмовився від своїх поглядів та повернувся до участі в Українській Гельсінській спілці після звільнення у 1988 році. Його активна громадська діяльність згодом поширилася і на ініціативу в заснуванні Товариства української мови імені Шевченка, Народного руху України та “Меморіалу”. У 1991 році правозахисник взяв участь у місцевій мирній акції з вимогами незалежності України, де був побитий представниками Комітету державної безпеки СРСР. Через погіршення стану здоров’я після ув’язнення у таборах Іван Сокульський помер 22 червня 1992 році та був похований у Дніпрі.
Спадщина та вшанування пам’яті Івана Сокульського
Протягом свого життя Іван Сокульський брав активну участь у поетичному та громадському русі нашої країни. Незважаючи на публікацію першої збірки митця “Владар каменю” в Україні лише у 1993 році, читачі мали змогу спостерігати за розвитком його творчості у “Вітрилах”, “Прапорі”, “Вітчизні” та в іноземних виданнях. За свою літературну та правозахисну діяльність дисидент був нагороджений Орденом “За мужність” та Орденом Свободи, а також вшанований перейменуванням вулиці у Дніпрі на його честь.
