Про таку професію, як медсестра, знають усі. Це кваліфікована помічниця лікаря, яка виконує його вказівки стосовно процедур та розподілення ліків для пацієнтів. Вміє надати першу медичну допомогу у різних випадках. Діяльність залежить від специфіки відділення та спеціальності лікаря, з яким доводиться співпрацювати. А от про другий варіант однієї професії – медбрат, мало хто згадує. Переважно через те, що ця професія здавна вважається суто жіночою, раніше так і було. Медичні брати рідко зустрічалися серед середнього медичного персоналу. Далі на idnepryanin.com.
Але все змінилося, коли Україна почала вести бойові дії у 2014 році. У 2024 році палати майже всіх лікарень країни переповнені солдатами та офіцерами, і як показала практика, набагато комфортніше таким пацієнтам, коли за ними доглядають чоловіки. Медбрати Дніпропетровської обласної лікарні імені Мечникова Сергій Кириченко і Денис Хаданович помітили цю тенденцію ще у 2015 році.
Історія та особливості професії
Першими медсестрами та медбратами були ченці різних монастирів. Серед них траплялися, як жінки, так і чоловіки, а звертатися до осіб чернечого сану вимагалося саме так: брат або сестра. У 9 столітті в Європі існували навіть ордени та громади, які присвячували будні лікувальній діяльності. Спочатку йшлося лише про догляд за вмираючими, а з 18 століття вміння таких людей почали використовувати й на полях боїв. Вперше запропонував назву “сестра милосердя” французький священник Вікентій Поль у 1617 році. Чоловіків, котрі надавали такі ж послуги, називали по аналогії братами милосердя.
Першу школу медсестер у лікарні Святого Томаса у Лондоні заснувала британська аристократка Флоренс Найтінгейл. Вона здобула сестринську освіту у християнській громаді, у 1854 році вирушила добровільно на Кримську війну рятувати поранених. У Російській імперії медсестер почали залучати до догляду за хворими за правління царя Петра I. Продовжила цю традицію й цариця Катерина II, першими медсестрами стали вдови солдатів і черниці. До них часто приєднувалися ченці з монастирів, але переважну більшість помічників складали жінки. Тому вкорінилося твердження, що це суто жіноча робота. Коли почалася Перша світова війна, понад 20 000 жінок країни стали сестрами милосердя.
Запис у трудовій книжці
Професію медсестри чи медбрата здобувають випускники медичних коледжів, які навчалися за спеціальністю “сестринська справа”. І якщо серед фармацевтів чимало чоловіків, то серед середнього медичного персоналу лікарень 80% складають жінки. Таке ж співвідношення спостерігається у США та Канаді. За радянських часів у трудовій книжці чоловіків, які працювали на посадах медсестри, так і писали: медсестра. Бо офіційно посади “медбрат” не було. І тільки у 2019 році в Україні з’явилися нові назви. За повідомленням Міністерства охорони здоров`я України чоловіки отримали статус медбратів, акушерів і санітарів. З відповідним записом у трудовій книжці, договорі та інших документах – суто у чоловічому роді.
Про особливості професії – медбрат Сергій Кириченко
Світова статистика підтверджує, що від професіоналізму середнього медичного персоналу залежить 70% одужання пацієнтів. В цьому на власному досвіді переконався Сергій Кириченко, який протягом 14 років пропрацював медбратом у відділенні реанімації політравми Дніпропетровської обласної лікарні імені Мечникова. Прийшов туди, коли здобув ступінь бакалавра медакадемії. Журналістам інтернет-видання “Kp.ua.life” зізнався, що у перший день роботи було страшно. З’ясувалося, що теорія дуже відрізняється від практики. Так, на медбрата припадає чимало роботи: давати ліки, робити уколи, крапельниці, перев’язки та різні процедури. Але пацієнтам потрібна ще й душевна реабілітація. Тому завжди знаходить у собі час та сили підбадьорити. Навіть простенька фраза “Вище ніс, все буде добре!” позначається на хворих чудодійним образом.
Сергій відзначив, що робота дуже відповідальна, завжди треба бути напоготові. Особливо це відчув у 2015 році, коли прибув перший літак із пораненими. На все життя запам’ятав цей день, раніше не доводилося подібних травм навіть бачити. А вчитися вже часу не було, залишилося тільки блискавично перекваліфікуватися на військового медика. З того часу у Сергія Кириленка своя тактика – поводитися з пораненими суворо, на відміну від жалісливих медсестричок, але завжди залишатися другом. Особливо слідкує, щоб бійці дотримувалися рекомендацій лікаря.
Щодня, щохвилини бачить, наскільки важливо для пацієнтів, щоб надавали допомогу саме чоловіки. Солдати часто соромляться дівчат-медсестер, терплять і чекають, коли треба до туалету або просто підвестися на ліжку. Та й не всі перев’язки для чоловіка комфортні при жінці, наприклад, у паховій зоні чи на стегні. Сергій зізнався журналістам, що найважчим за всі місяці війни для нього залишається безсилля. Коли приходить усвідомлення, що нічим зарадити не можеш, попри всі знання, зусилля та ліки. І здається, щоразу у таких ситуаціях відривається часточка власної душі.
Як підтримує пацієнтів медбрат Денис Хаданович?
Денис працює у лікарні імені Мечникова майже стільки ж, скільки Сергій – 13 років. Почав трудовий стаж після медучилища. До речі, обидва медбрати певні, що медиком треба народитися, це не професія, а стан душі, який або є, або немає. З пацієнтами, які прибули з фронту, Денис здебільшого спілкується при нагоді про футбол або машини. Тему війни старанно обминають, самі фронтовики не хочуть її зачіпати. А от про погоду, природу, родину завжди говорять охоче. Про те, що у дитини день народження. Або – що машину не встиг полагодити. Денис сказав журналістам “Kp.ua.life”, що за час лікування всі пацієнти стають для нього майже членами родини.
А ще фронтовики часто просять мобільний, щоб зателефонувати, бо після обстрілів у багатьох техніка вийшла з ладу. Помітив: майже всі солдати дружинам не зізнаються, що лежать у реанімації, принаймні у перші дні. Мовляв, телефон зламався, а так все нормально, чай п’ю у бліндажі. Денис сказав, що завжди радіє, коли вдається вилікувати хворого. Деякі пацієнти, коли зустрічають у місті, зупиняють, дякують, бажають найкращого. А він сам, трапляється, не всіх і впізнає, бо ж за роки роботи тисячі людей через руки пройшли. І бачив їх здебільшого у бинтах. Але коли бачиш: йде живий-здоровий, всміхається, радіє зустрічі, то і для нього, медбрата, це теж велика радість.
Віра в одужання і декілька медичних забобонів
Ці медбрати впевнені: завжди треба вірити у краще і не здаватися до останнього. Так, лікарня імені Мечникова взяла на себе основний потік важкопоранених російсько-української війни, починаючи ще з 2014 року. І лікарі, і медсестри та медбрати згадували, що перенавчатися доводилося дуже швидко, бо поранених зі сходу привозили вдень і вночі. У вільний час переглядали важливі записи по догляду за пораненими кулями, снарядами, гранатами, мінами, бо не було раніше такої практики. Але впоралися. Вистояли й готові до будь-яких випробувань. Які, на жаль, тривають.
На прощання медбрати поділилися з журналістами “Kp.ua.life” найбільш розповсюдженими серед медиків забобонами. Можна в них вірити чи ні, але дотримуватися варто, щоб не викликати незадоволення колег. Чоловіки відзначили, що вже й пацієнти звикли до таких попереджень і теж намагаються їх дотримуватися. Бо здебільшого спрацьовує, недарма ж стільки років ці медичні забобони існують. Перша прикмета – не можна фотографувати хворого, бо йому може погіршати. І таке дійсно трапляється. Не варто сідати на ліжко хворого, щоб самому не захворіти. Не бажають медикам на чергуванні “Добраніч”, треба казати “Не бажаю тобі нічого”. Дрібниця, але для медсестер, медбратів та лікарів – важливий нюанс. Ну і нічого не залишати в лікарні при виписці, щоб не повернутися знову. Сергій і Денис щиро бажають нікому до лікарень не потрапляти, але можливо комусь ці поради стануть у пригоді.