1 Грудня 2022

Час змін: Дніпро у 90-ті роки

Related

Дніпровська дзюдоїстка Єлизавета Литвиненко повернулась з Чемпіонату світу із “бронзою”

Дзюдоїстка Єлизавета Литвиненко повернулась зі змагань із перемогою. Президент...

Медичні заклади в Дніпрі: яка медицина в місті?

На території Дніпропетровської області продовжується розвиток медичної інфраструктури -...

Історія Дніпровського пологового будинку №1

Дніпропетровський міський пологовий будинок №1 (зараз вже Дніпровський) був...

Яка епідемічна ситуація з ГРВІ на Дніпропетровщині?

Із початком прохолодних дней та ночей, відповідно змінюється і...

Share

Пісня гурту Scorpions «Wind of Change» (Вітер змін), що вийшла 1990-го року, обіцяла швидкі зміни. Хоча у СРСР це розуміли і без Scorpions. Але ніхто не міг припустити, що зміни будуть ось такими. 90-ті роки наклали на суспільство глибокий відбиток. Хтось згадує цей час із ностальгією, хтось хреститься ліктем, що він закінчився. У будь-якому випадку, це справді епоха, яка змінила кожного з нас докорінно. Далі на idnepryanin.

Крах планової економіки

19 серпня 1991 року жителі України з подивом спостерігали по телевізору балет «Лебедине озеро». Знаменитим танцем маленьких лебедів розпочався серпневий путч, який сигналізував розпад однієї з двох світових наддержав. Через три дні після провалу путчу Україна ухвалила Декларацію незалежності. Де-юре Радянський Союз перед проіснував до кінця року. Де-факто він закінчився 21 серпня.

Спочатку особливих змін ніхто не помітив. Вони потроху наростали сніжним комом. Школярі старших класів, які розпочали черговий навчальний рік 1 вересня 1991 року, були спантеличені уроками історії. Їм роздали поспішно надруковані брошури, в яких викладалася зовсім не та історія, до якої вони звикли. Все було незнайомим – назви, визначення, прізвища. Центральна Рада, універсали, Грушевський, Винниченко, Петлюра. Проголосивши незалежність за тиждень до 1 вересня Україна фізично не встигла надрукувати нові підручники історії, обмежившись навчальними посібниками у вигляді брошур. У Дніпрі перші рік-два продовжували працювати промислові підприємства, хоч обсяги виробництва скоротилися і для працівників розпочався процес, який до цього вони не знали – затримка зарплати. У вересні 1991 року уряд ухвалив, що грошовою одиницею в Україні буде гривня. Але формально до кінця року Україна залишалася у складі СРСР, а грошовими одиницями залишалися радянські рублі. Гривні увійшли в обіг значно пізніше.

Гроші, які нічого не означають

На початку січня 1992 року жителі Дніпра почали звикати до нової тимчасової валюти – купонокарбованця. Хоча й радянські рублі продовжували ходіння – їх приймали як оплату лише за непродовольчі товари. Цього ж року в Канаді були надруковані перші гривні, але до 1996 року вони мертвим вантажем лежали на складах монетного двору.

У 1992 році повним ходом почали розриватися економічні зв’язки між колишніми союзними республіками. Практично всі підприємства в Україні, побудовані в Радянському Союзі, були заточені під потреби внутрішнього ринку СРСР. Через це почалися хронічні проблеми з сировиною, зі збутом, з логістикою та з усім іншим. Ціни злетіли на всі групи товарів. Це був рідкісний період, коли люди всі гроші намагалися витрачати відразу, не роблячи накопичень. Тому що завтра ця сума вже могла нічого не коштувати.

Кримінал розправив плечі

У Дніпрі у 90-х міліція, з одного боку, була. З іншого – її не було. У цей період кримінал проникнув у владу і навпаки. Слова «злочинець» та «правоохоронець» нерідко використовувалися як синоніми.

У першій половині 90-х у Дніпропетровську з’явилися сотні комерційних підприємств, великих та дрібних. До середини 90-х майже 90% мали бандитську кришу. Держава тоді щосили рятувала економіку, міліція була знекровлена ​​і деморалізована, тому розгул криміналу був практично неконтрольований. У Дніпропетровську звикли до вуличних перестрілок та замовних вбивств. Щоправда, на відміну від Києва чи Москви, тут це траплялося не так часто. Середина 90-х запам’яталася багатьом городянам рекордною кількістю викрадених автомобілів. Вироби радянського автопрому потроху сягали минулого, їхні місця займали небаченого дизайну іномарки. Які, своєю чергою, ставали об’єктами полювання різних ОЗУ. До честі правоохоронних органів – із викраденнями вони справлялися непогано. Також у цей період розквіт інший вид злочинності – піратська музика і відео. У Дніпропетровську таким товаром торгували у кожному третьому кіоску. Причому обивателі, купуючи аудіодиски чи відеокасети, найчастіше й не здогадувалися, що є учасниками незаконних угод.

Риночні відносини

За короткий час Дніпропетровськ перетворився на один великий базар. Тоді ще не були збудовані торгові центри в сучасному розумінні. Торгівля йшла на вулиці (з розкладних столиків), із кіосків, із невеликих магазинів. У магазини, які сяяли рекламою та вогнями, звичайний народ заходити побоювався – дорого. За одягом їздили на стадіон «Металург», найбільший речовий ринок міста. Речових ринків менше масштабом по місту було багато, джинси або спідниці доводилося міряти стоячи на картонці за завіскою. Одягу чи взуття вітчизняних виробників практично не було, цей дефіцит заповнювали «човники», привозячи тонни турецького ширвжитку.

Секонд-хенди, які почали з’являтися у Дніпропетровську із здобуттям незалежності, вражали убогістю асортименту. Перші речі привозили зовсім убиті, затерті, м’яті, що сильно пахли хлоркою. Як із смітника. Навіть невибагливі колишні радянські громадяни відмовлялися це купувати. Асортимент перших магазинів уживаного одягу складався з гуманітарної допомоги, яку направляли в Україну. Але оскільки на дворі стояв капіталізм, то її не віддавали задарма, а продавали. Потім власники секонд-хендів зрозуміли, що навіть «другі руки» не повинні бути настільки страшними. І стали більш вимогливо підходити до вибору товару.

Як змінювався вигляд міста

В архітектурному плані у 90-х змін було небагато. Ось хто справді змінив образ міста, то це його жителі. Вони скинули похмурий радянський одяг сірих забарвлень, і одягли, як казала Проня Прокопівна, «модне і закордонне». Вулиці міста наповнилися яскравими фарбами та провінційним несмаком.

Для початку в Україну проникли малинові піджаки. Навіть самим історикам моди сьогодні важко сказати, хто першим ввів моду на цю сумнівну деталь гардеробу. Є три версії. Перша – це зробили майстри модного будинку Versace у 1992 році у Парижі на «Тижні високої моди». Друга – так любив прикрашатися засновник фінансової піраміди МММ покійний нині Сергій Мавроді. Третя – мода на малинові піджаки прийшла з телевізійної гри «Що? Де? Коли?». У будь-якому разі, у малинові піджаки вбралися всі: бізнесмени, бандити, студенти, дрібні комерсанти. Малиновий піджак був символом успіху. Причому, як вважали регіональні фінансові ділки, і на Заході теж. Але вийшло, як у фільмі «Стиляги», коли головний стиляга зі здивуванням виявив, що у США стиляг немає. Коли наші «малинові» виїжджали до Європи, вони зрозуміли, що виглядають там у своїх піджаках, як циркові клоуни на Генеральній Асамблеї ООН. Тому мода на такий одяг зникла так само раптово, як і з’явилася.

Були в моді спортивні костюми «Адідас» та кросівки «Пума». Хто міг собі дозволити – купував фірмові Адідаси. Але більшість хизувалась у підроблених Абібасах. Жінки носили блузки з акцентованими плечима, через що здалеку були схожі на Шварценеггера на піку форми: тонка талія та широчені плечі. Чоловіки носили мішкуваті слакси – джинси, які звужувалися донизу.

Гарний був час, душевний. І як добре, що він уже у минулому.

.,.,.,.