Здавалося б, немає різниці, яке покриття у доріг: асфальт чи бруківка? Але історики Дніпра переконані: різниця є й дуже вагома! Адже бруківка, покладена у минулих століттях, залишається такою ж історичною цінністю, як і будинки тих часів. Символом минулого, свідком епох, і цей аспект у Європі враховують, а старовинну бруківку дбайливо зберігають. На відміну від більшості українських міст. У 2020-х роках у Дніпрі ще залишилися вулиці, де таке покриття змогли відстояти місцеві історики та ентузіасти. Далі на idnepryanin.com.
Трохи про історію бруківки
Бруківкою називають і покриття дороги, і його складники – спеціально оброблені бруски. Археологи з’ясували, що дороги мостили камінням ще за часів Стародавнього Риму, а залишки вулиць у Месопотамії налічують ще більше – 4000 років до нашої ери. Тоді використовували необроблене каміння. А оброблене першими почали застосовувати голландські майстри на початку XIX століття, коли зіткнулися з нестачею потрібних матеріалів. Амстердамські умільці розробили технологію виготовлення маленьких тротуарних плиток і проклали дорогу від Амстердама до Гарлема.
У Російській імперії, до складу якої входила тоді Україна, мостити дороги камінням вміли ще у XVII столітті. Що більше матеріалів вистачало, а технологія була своя. Такі дороги слугували століттями, ремонтувати їх було нескладно. Тому не дивно, що Катеринослав одним із перших міст країни почав робити мощені каменем дороги.
Коли почали використовувати бруківку у Катеринославі?
Як розповіла журналістам видання “Dv-gazeta.info” архітекторка й краєзнавиця Євгенія Юхилевич, вперше завезли таке покриття до губернського центру у 1840 році. Ініціатором змін став тодішній губернатор Олександр Фабр, який вирішив забезпечити благоустрій центрального проспекту. Чиновник німецького походження, який звик до порядку та чистих вулиць у рідному місті, дуже розгнівався, коли побачив, що коїться на вулицях Катеринослава. У першій половині XIX століття вони тонули у бруді та смітті, величезні купи навіть заважали проїхати каретам. Фабр взявся за облаштування дворядного бульвару та проїжджої частини.
Матеріал для кам’яного покриття привозили з-під Києва. Значну частину проспекту замостили каменями, а квартали від центру до залізничного вокзалу – бруківкою, зробленою у формі паралелепіпеда та куба. Коли губернатор переконався, що таке покриття набагато надійніше за просте каміння, віддав наказ використовувати тільки бруківку для головних вулиць міста. Оброблені бруски виявилися пластичними, гнучкими, добре зберігали форму, не вимагали постійного ремонту. Тривалий термін використання забезпечувало й те, що клали бруківку на якісний піщаний дренаж.
Які вулиці зберегли бруківку в Катеринославі?
Дослідники встановили, що бруківка вкривала майже весь головний проспект, була настільки стійкою, що витримала революційні бої та обстріли Другої світової війни. У 1890 роках вимостили вулиці у районі Нові Плани, у 1910 році – частину центрального проспекту до Озерок та до вокзалу. На початку XXI століття збереглися навіть деякі квартали, вимощені чорним базальтом. Є ділянки, де бруківка перемежовується з асфальтом, наприклад, від вулиці Шмідта (сучасної Степана Бандери) до входу до парку Глоби, між вулицею Шмідта та Привокзальною площею. Ще 2 такі ділянки є на підйомі проспекту, а також у кварталах від вулиці Барикадної до Єфремова та від вулиці Гоголя до Жуковського (сучасної Левка Лук’яненка).
Ще можна побачити мощені ділянки на вулиці Полтавській, хоча вони невеликі, охоплюють лише частину мостової в оточенні висотних будинків. Про таке надійне покриття подбали багато років тому мешканці селища Султанівка, яке розташовувалося на цьому місці до 1917 року. Люди пішли на витрати заради колишньої центральної площі та Трьох святительського храму, який збудували у 1902 році. Частину бруківки вдалося зберегти й у колишньому районі Нові плани, це квартали вулиць Української, Подолинського, Драгоманова, Дарвіна, Петлюри, Свєтлова. Багато ділянок із бруківкою збереглося у верхній частині Воскресенської вулиці.
Аргументи істориків
За радянських часів вулиці почали мостити асфальтом, який забезпечував рівнішу дорогу, ніж кам’яне покриття. Пояснювали таке рішення тим, що їхати бруківкою не дуже зручно, бо транспорт підкидає. Та й виготовляти дорого, для проведення робіт з укладання бруківки треба шукати досвідчених спеціалістів. Якщо ж це робити без попередньої правильної обробки поверхні, камені почнуть просідати. Все перераховане – мінуси. А з переваг – надійність, гарний вигляд, довговічність, бруківці не страшні сніг, дощі та морози.
Зваживши всі ці аргументи, сучасні керівники міста вирішили залишити старе покриття на площах міста, Фестивальному причалі, ділянках біля нових житлових і ділових комплексів. А от частину дороги на головному проспекті від вулиці Барикадної до Гоголя таки заасфальтували, аргументуючи тим, що мешканцям заважає шум машин, які піднімаються схилом. Хоча на протилежному боці, де спуск, бруківку чомусь залишили. Архітекторка й краєзнавиця Євгенія Юхилевич переконана, що аргументи про незручність та небезпечність такого покриття вигадані. Не кажучи вже про вигідність. Так, у виготовленні бруківка дорожча за асфальт, але її укладання обходиться втричі дешевше, а служить вона чи не вдесятеро довше, ніж асфальт.
Чи можна повернути втрачене?
Фахівці переконані, що бруківка з часом починає звільнятися від асфальту. Про що свідчить і ділянка біля Троїцького ринку, де асфальт став сповзати шматками з давніх каменів. Як це трапилося й на вулицях Дмитра Яворницького, гетьмана Скоропадського, Уласа Самчука. Сама ж бруківка під асфальтом не псується, тож якщо прибрати цей верхній зайвий прошарок, історичний вигляд вулицям легко повернути. Історики певні, що Дніпру варто замислитися над цією проблемою, і причин тому кілька. Перша – поновлення історичного вигляду міста, яке претендує на статус одного з центрів туризму. Друга – суттєва економія на ремонті доріг, бо за вартістю вимощення бруківкою дорівнює одному ямковому ремонту.