30 Травня 2023

Дорослі ігри дніпровського художника Олександра Рєзніка

Related

Основні помилки газових котлів Protherm

Сьогодні ми поговоримо про особливості газових котлів Protherm, їхню...

Парк культури та відпочинку імені Тараса Григоровича Шевченка 

Майже кожен третій дніпрянин чи інший гість міста чув...

Переплетений талант: інженер-металург, винахідник і поет Геннадій Канов

Геннадій Лаврентійович Канов народився 1-го квітня 1947 року в...

У Дніпрі заплановано відкриття найбільшого арт-проєкту року

Уже на початку літа в місті Дніпро з'явиться культурний...

Медитація для боротьби зі стресом

Медитація - це давня техніка, яка використовується для зняття...

Share

Його дивовижні картини вражають з першого погляду, заставляють зупинитись і довго розглядати деталі. Бо все, чим насичені полотна, несе своє емоційне навантаження. Художник змішує несумісні на перший погляд поняття: життя і смерть, добро і зло, жорстокість і ніжність, гумор і тугу, гротеск і неймовірну красу, пише idnepryanin.com.

«Все, як в житті»,- говорить Олександр Рєзнік.

Я б назвала весь його живопис дорослими іграми пристрастей і емоцій. Одна з його картин так і називається «Дорослі ігри».  Філософські притчі переплітаються з такими простими і зрозумілими життєвими істинами, в деталях вгадується певна символіка, а вічне відтворюється інколи в гротескних образах .

 

 

В інтерв’ю з художником хотілось заглянути глибше в його світ, який він відтворює в полотнах, і який бачить у своєму, лише йому зрозумілому ракурсі.

Художником треба народитись

Олександр Рєзнік вбачає в своєму покликанні щось більше, ніж власний вибір. Він почав малювати лише в 23 роки. Щось таке відбулося, говорить, і він  вже не міг про це не думати. Гадав, що все це просто – бери і малюй. Поступив в Дніпропетровське художнє училище, потім в академію. Училище дало поштовх до творчості, там були чудові педагоги. А  академія – додаткові знання, особливо в композиції, яких йому не вистачало. Йому відкрилась і техніка, і він зрозумів, як треба все вибудовувати.

 

 

Він говорить: «Треба народитись художником, а вчитись обов’язково. Треба потім забути навчене і прислухатись до душі. Це як поет , або він поет,або якщо в нього немає цього в душі, то він і не поет. Якщо в художника немає в душі отого, що не дає спокою і заставляє писати, то  можна навчитись красиво класти мазки і в кольорах розібратись, але картина не заживе. Це складна професія, особливо в наш час. Тому що є велика спокуса грошей . Але якщо ти хочеш зробити щось значуще, залишити після себе вічне мистецтво, то треба віддатись цьому повністю. Намагатись комусь сподобатись, продати свої роботи, пропіаритись у ЗМІ. Людина швидко до цього звикає і тоді на угоду публіці творчість може перетворитись на ремесло. 

 

 

Художник – це спосіб життя. Коли ти не можеш без цього і в тебе є що сказати, і воно рветься на волю, в картини. Коли настане момент , щоб ти зрозумів для себе, що все було недарма. Якщо цієї внутрішньої спраги немає, то не треба робити подвигів і про це не думати. Це вибір кожного і він має бути усвідомленим.»

Як народжуються теми

 

 

Він виріс у селі.  Господарство, городи, близькість до природи  – все йому добре знайоме.  Це його життєвий досвід. Може тому для нього все живе однаково важливе. Люди, тварини, природа – все несе якесь емоційне навантаження.

 

 

Він так і говорить :

«Усе воно живе, тому все має емоції. Домашні тварини служать нам,  а ми служимо їм, рослинність теж жива. Тому все має своє місце в цьому світі і заслуговує на те, щоб про нього говорили різними  засобами, і живописом теж. Я їх зіштовхую, зближаю, перемішую, тому що в житті так і є – життя багатошарове. Мені хочеться, щоб вони ( тварини) теж були дієвими особами і несли певну емоційність. Я прагну, щоб усе, що на картині, не просто відігравало якусь роль, а всі одухотворені створіння були емоційно виразними. Я впевнений, що тварини переживають емоції, подібні людям. Коли ми на них кричимо, чи штурхнемо в гніві, то вони страждають. Цього не напишеш словами на полотні, а образно виразити можливо.»

 

 

А ще Олександр вважає, що  композиція – складна наука, але вона – основа живопису. Коли він починає працювати, то сюжет вибудовується в процесі. Він може почати з якоїсь деталі, яка йому сподобалась, а далі навколо неї наростає ідея, розширюється і перетворюється в сюжет. Буває по-різному. Це не передбачувано. 

«Мистецтво,  – говорить художник, – це коли ти йдеш по лезу бритви , чи по канату : крок вправо, крок вліво і ти падаєш. Так і в живопису, якщо ти зробив невірний мазок,  чи штрих, то картина розпадається, втрачає цілісність. Коли ти обрав якусь колію, то потрібно по ній дійти до завершення роботи. Є художники, які по композиції все тобі розкажуть, як енциклопедія, а на практиці відтворити це не можуть. А є такі, що  теоретично не дуже підковані, а на практиці володіють композицією досконало. Окрім знань тут має бути ще і внутрішня інтуїція.»

 

 

Народження картини

О. Рєзнік пише в яскраво вираженому індивідуальному стилі. І не хоче змінювати його, не знає, навіщо це робити. Це його дорога, він її знайшов і йому  ще є багато що сказати. Художник бачить перспективу росту в цьому напрямку. Якщо втомлюється, то займається графікою, потім знову повертається до живопису. 

 

 

«Народження картини, – говорить художник, – відбувається по-різному. Техніка виконання, якою я пишу, займає певний час, бо я накладаю декілька шарів, і після кожного треба витримати певний час для висихання. Коли йде нашарування фарб, то тут поспішати точно не потрібно. А буває, що робота вже закінчена, стоїть, ти на неї дивишся і розумієш, що можна вдосконалити. І я дописую, щось змінюю, поки не достигну потрібного результату. Наче все знаєш, як має бути, але кожна робота – це як урок, як відкриття чогось нового.»

 

 

Він працює в своїй квартирі. Йому це зручно, нікуди не треба їхати, бігти, бо пише і вдень і вночі, коли є особлива наснага . На запитання, що заважає сучасному художнику реалізуватись, відповідає, що художнику заважає сам художник. Що може заважати людині, якщо вона прагне писати? Тільки сам собі може завадити.

Про популярність 

«Картини потребують глядача, і приємно, коли тебе хвалять, але не можна піддаватись отому бажанню подобатись усім. Треба мати постійно реалістичну самооцінку. Я стараюсь не прислухатись до чиїхось думок. Звісно, я працюю для людей, але не під чиїсь смаки. Я хочу донести людям те, що в мені, поділитись з ними своїм світом.  Коли купують картину, то буває жаль розлучатись. Але з іншого боку і радієш, що оцінили твою творчість. 

 

 

Коли готуюсь до виставок, то залишаю якісь роботи, які на мою думку найбільше вдались. Картин скільки розійшлось по світу, інколи скучаю за ними.  Якщо в тебе є що сказати, і воно з тебе рветься, і ти можеш це реалізувати – то це щастя. Не знаю, як там буде далі, наперед не заглядаю, але зараз я працюю багато, щоб потім не жалкувати, що чогось не доробив.»

 

 

 

Роботи художника Олександра Рєзніка, члена Національної спілки художників України  є в Національному  музеї в Києві, в Дніпропетровському художньому музеї, в музеї українського живопису, дуже багато в приватних колекціях, в Америці, Германії, Англії, Франції.

.,.,.,.