Ланцюжки, ґердани, чільця – унікальні прикраси з бісеру від дніпровського подружжя Немировських

12. April 2021 Lyubov Klimenko

Вчені досі не можуть достеменно пояснити появу речей, які не мали практичного застосування в давнину. До таких відносяться і прикраси, які виникли ще в епоху пізнього палеоліту. Культура того часу утаємничена. Проводячи паралелі з племенами,що сьогодні мешкають в Африці, Південній Америці,Океанії, дослідники спостерігають схожі явища. Ці племена закриті для цивілізації, ведуть первісний спосіб життя, проживають в важкодоступних місцях, мають свою культуру, релігію. То ж проводячи аналогії, етнографи дійшли висновку, що первинні прикраси пов’язані з магією і магічними ритуалами. На тіло надягали намисто, браслети, інші прикраси, щоб зберегти людині життя, захистити від хвороб. Розуміння краси прийшло пізніше, але прикраси не втратили свого магічного призначення, пише idnepryanin.com.

Найперші прикраси робити з матеріалів, які щедро давала природа: черепашок, бивнів, зубів різних тварин, бурштину. Вони символізували собою і зв’язок з природою, від якої первісні племена були повністю залежними. Винаходи нових матеріалів завжди супроводжувались виробленням прикрас з цих матеріалів: з глини, металу, скла. 

Всю історію розвитку людства супроводжує культура народного мистецтва. Тому прикраси залишаються надбанням наших давніх предків, які передавались поколіннями до наших днів. В них і сьогодні залишається магія всесвіту, можливо достеменно не зрозуміла і не відкрита сучасникам. 

Народження бісероплетіння

Бісероплетіння народилося в Стародавньому Єгипті. Вироби з непрозорого скла швидко поширились серед єгиптян і розійшлися по всій планеті. Бо штучні перлини, які називались арабською «бусер», були дивної краси. 

 

 У Європі гаптування бісером розквітло в ХІІІ столітті. Ці вироби дуже цінувались і вважались прикрасами вищого ґатунку. 

На нашу територію бісероплетіння прийшло теж в давнину, в часи Київської Русі. Артефакти, знайдені в похованнях, свідчать про те, що склоробна справа була розвинена у нас уже в VІІІ-ХІІ століттях. Але розквіту цей напрямок отримав в кінці 

ХVІІІ століття. Виготовлені з бісеру вироби відрізнялись унікальними орнаментами. Пізніше бісер став поширеним матеріалом для декорування церковного призначення.

Прикладне мистецтво Західної України

У XIX столітті захоплення цим видом народного мистецтва дійшло і до сільських мешканців. Бісерними оздобами стали прикрашати святковий і навіть повсякденний одяг сільські майстрині в селах західної України. Тернопільщина, Чернівецька, Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська області внесли великий творчий доробок в розвиток бісероплетіння. Кожне село привносило свої елементи в виробах, свої орнаменти, кольорову гаму, форму. Використовувались символи, мотиви саме цього вузького осередку. Майстрині вважали, що саме їх вироби найкращі і не сприймали іншого бачення краси. Тому таке багате розмаїття прикрас, що ввібрали в себе місцеві традиції, збагатило спадок українського декоративно-прикладного мистецтва. 
 

 

На території Центральної і північної України виготовлення бісерних прикрас було не таким активним і цей вид народної творчості з часом зовсім занепав. 

Роботи дніпровських  майстрів у світовому Музеї бісеру

Подружжя Немировських відоме не лише у нашому регіоні, тому що їхні роботи виставлялись на багатьох виставках. А нещодавно вони долучились до проекту  світового музею бісеру, який розпочато у місті Портленд (США). Ось що розповіла про цей проект Олена Немировська.

«Сьогодні отримати будь яку інформацію стало набагато простіше, особливо, якщо ти є членом спільноти за інтересами і маєш друзів у цілому світі. Талановита майстриня з бісероплетіння і активна блогерка з Торонто Марія Рипан створила пост про відкриття у світовому Музеї бісеру громадського проекту  під назвою «Beaded square.project», мета якого у об’єднанні всіх закоханих у бісер в ці важкі часи пандемії. Потрібно було створити картину-фрагмент із бісеру або із використанням бісеру, яка б відображала настрої сьогодення і об’єднувала нас. Бо разом ми захищені. Потім з окремих фрагментів кожного автора буде створено загальну картину- ковдру, яка відображатиме цей  момент історії. Відбір робіт завершено. Більше п’ятсот картин з шістнадцяти країн світу,1300 учасників  стануть авторами цієї унікальної картини. З них всього чотири учасники з України. 

Деталі проекту

Ми представили у проекті дві картини. Перша присвячена трагічним подіям пандемії COVID-19, яка забрала сотні тисяч життів по всьому світу, а також подіям Революції Гідності. 

В центрі композиції три запалені свічки, а Діва Марія молиться за спасіння наших душ. Три голуби – символ втраченого життя. Друга картина присвячена народному мистецтву Петриківки, яке включене до культурної спадщини ЮНЕСКО.

 

 Центральна частина  складається з елементів «Цибулька», яка символізує родину і безпеку власної домівки. Використання кольорів символічне: помаранчевий – сонце і радість, жовтий – колір багатства, червоний – жага до життя. Обидві картини створені у техніці станочного ткацтва, з чеського бісеру.» 

З чого все починалось

Олена Немировська розповідає, що до бісероплетіння вони прийшли кожен своїм шляхом. Чоловік закохався у бісер ще під час навчання у Львові в аспірантурі, паралельно із науковою роботою він вступив до Народного університету і успішно його закінчив. Вона зустрілась із прикрасами із бісеру також під час навчання в аспірантурі, і також у Львові.

Завжди любила етнічні прикраси, одяг ,традиції. І саме з коміра з класичним гуцульським орнаментом, який їй подарував чоловік  вже майже 30 років тому, почалася її любов до цих маленьких намистинок.
 

Повернення до творчості

Другий етап з бісероплетінням також почався по різному, хоча і за однакових обставин. Обидва вийшли на пенсію, і  дружина поставила за мету відновити заняття бісером. За останні роки незалежності ця техніка дуже просунулась, стали доступними складові: сам бісер, приладдя,фурнітура тощо. Ну і так потроху це стало основним змістом їхнього життя сьогодні.
 

Вона жартує: «Щодо творчості – це суцільні дискусії! Чоловік більше любить класичний стиль в усьому, я  - авангардистка, люблю, щоб було зрозуміло, що це створено сьогодні, дотичне до цього часу. Тому ми завжди в постійних обговореннях і диспутах.»

До розмови долучається Василь Немировський : «Ми більше виробляємо   вироби за старовинними технологіями. Це силяння, або нанизування бісеринок на нитку та ткання на станку. Певна річ, що зараз ніхто не використовує кінське волосся, або вовняні нитки, які застосовували майстрині позатого віку. Зараз прикраси робляться на міцній нитці, і завдяки цьому вони надійні і будуть зберігатися і слугувати  господиням дуже довгий час.»

Якщо занурюєшся у світ старовинних прикрас, без дослідження символіки це зробити неможливо, вважає подружжя. Тут вже прокидається науковий хист, вони шукають першоджерела, архівні матеріали, спогади та музейні зразки. Символіка українських оздоблень, будь то одяг або прикраси,  дуже багата. 

Це традиційні геометричні форми, такі як ромб, квадрат, коло, хвиля. Кожен символ трактується по різному, але як правило, давні люди всі хотіли одного і того ж – добробуту, щастя, врожаю, кохання, гарної легкої долі, змін на краще.

Прикраси як обереги

В. Немировський додає: «Будь яка прикраса, зроблена за традиційною технологією і з використанням народної символіки,  не може не бути оберегом. І це наша принципова позиція, понад усе це дотримання канонів. Тут важливим є і сам узор, і поєднання кольорів, і розміри самої прикраси. Найдавніші прикраси створювались тільки  із використанням геометричних форм, таких як ромб чи квадрат. Далі почали використовувати рослинні елементи, тварин, богів.  Оскільки прикраса – це більш жіночий аксесуар, то оберегом може бути богиня Мокоша, або Лада. 

Старовинні вироби це наш скарб і якщо пощастить з ними зустрітись, потримати в руках, враження магії довго не відпускає. Тому головне правило – це дотримання тих ознак прикраси, які відповідають тому часу, або тій кольоровій гамі, або тій місцевості. Така робота є дуже відповідальною, займає значний час, але кінцевий результат того вартий. Старовинні прикраси носити не можна ні з сучасним, ні з старовинним одягом. Це реліквія, спадок, пам'ять родини. Тому якщо вам пощастило зберегти старовинну прикрасу, бережіть її. 
 

Інша річ, коли з такої прикраси було створено репліку, або копію. На мою думку, таку прикрасу носити навіть потрібно, і вона буде дуже пасувати сучасному одягу. Зараз існує такий стиль, як етно-бохо ,коли для створення образу поєднують давнє, сучасне, старовинне, модне, різні матеріали і  різні техніки. І саме  прикраси, створені в традиційному старовинному стилі, нехай і  із сучасним матеріалів, але з елементами давнини будуть пасувати завжди.»

Традиційні українські вироби з бісеру

Вироби з бісеру, розповідають майстри, є дуже різноманітними. За більше як два століття талановиті майстри з усього світу створили багато різних технік. Якщо говорити про традиційні українські вироби, то це коміри, або силянки (від слова силяти, нанизувати). 

 

Їх збереглось в архівах музеїв найбільше. Зробити репліку давньої силянки, додати її до сучасного одягу, це ознака найкращого смаку. 

Більш стриманими прикрасами є ґердани. Вони починали своє життя, як чоловічі прикраси, але потім жінки їх успішно опанували.





 

 Бісероплетіння постійно розвивається.  Якщо давні ґердани мали тільки геометричні візерунки, то зараз відбувається буйство стилів, використання зображень квітів, птахів, тварин.

 

 

Сучасні майстри вдало поєднують бісер із коштовним камінням, шкірою, глиною.  Якщо на початку створювались вироби в одній площині, то сучасною тенденцією є виготовлення об’ємних робіт, таких як джгути, об’ємні квіти, створення композицій. 





 

 

О. Немировська додає: «Нам дуже пощастило стати членами нашої дружньої спільноти Народних майстрів, яка створена при Дніпровському будинку мистецтв арт-директором Валентиною Слободою. Тричі на рік відбуваються Всеукраїнські виставки народного мистецтва, де ми активні учасники. Також один раз на рік ми беремо участь у виставці творів Національної спілки майстрів народного мистецтва у місті Києві.  Намагаємось завжди бути учасниками локальних виставок і показів.





 

 

 Наша головна мета – популяризація народного мистецтва. Ми завинили своїм дітям і онукам, відкинувши і забувши своє етнічне коріння на протязі радянських часів. Тому будь яка нагода -  це завжди гарний привід для розмови про народні прикраси. Це і виступи в ЗМІ і соціальні мережі». 

Унікальність виробів

В. Немировський : «Намагаємось роботи не повторювати, особливо якщо це виставкові експонати. Мені особисто дуже важко ще раз робити таку ж саму роботу, і я намагаюсь обов’язково щось змінити, це у мене від мами. Вона якщо вишивала сорочку, завжди змінювала узор, або брала інший колір ниток. І робота ставала іншою. Так і я. Творчі ідеї нас люблять, вистачало би часу. Дуже надихають архівні матеріали, наукові джерела, відвідування музеїв, спілкування із колегами.» 






 

 

 Сьогодні це мистецтво відроджується в Україні . Ним захоплюються молоді.  Давні традиції продовжуються.

Ще трохи цікавинок про бісер

Бісероплетіння – досить  поширений різновид декоративно- прикладного мистецтва. Перли використовують як природного так і штучного походження. За допомогою прикрас майстри висловлювали своє світосприйняття. Бісероплетіння було важливим атрибутом в ритуальних обрядах. 



 

 

Спочатку техніка була дуже складною, але згодом удосконалилася і розширився кольоровий спектр та якість бісеру.  

Починаючи з ХІІІ століття, столицею виготовлення бісеру стала Венеція. Але згодом Чехія перехопила першість. Тоді вона називалась Богемією. І до сьогодні богемське скло одне з найякісніших у світі. Із скла і кришталю тут виробляли кольоровий богемський бісер. Секрети цієї майстерності ретельно приховувались. 

Уже в ХІХ столітті винайшли машини для виробництва бісеру. Але машинна якість поступається ручній роботі. А от вартість бісеру стала нижчою.

 

 В стародавній Русі майстри навчались у запрошених з інших держав склярів, або ж їздили самі опановувати правила створення бісеру і бісероплетіння.






 

 

 

З того часу бісероплетінням прикрашали не лише одяг, а і предмети домашнього вжитку, ікони, меблі. Виготовляли прикраси, картини та різноманітні предмети побуту. 

 

Сучасне відродження цього виду декоративно-прикладного мистецтва успішно триває.