Однією з маловивчених тем минулого залишається роль земських лікарів у розвитку медичної допомоги на Катеринославщині. Дослідники неодноразово підкреслювали, що за сприяння земства будували лікарні, аптеки та амбулаторії. А медики працювали самовіддано, попри величезне навантаження, котре припадало на їхні плечі. Лише за років незалежності України історики почали збирати інформацію про таких людей. Виявилося, що є у переліку земських лікарів Катеринослава й жінка – Катерина Конопля, у заміжжі Стасюкова. Це було не характерно для тих часів, коли жінка бралася за таку роботу, але пані Катерина, як свідчать дані з архівів, показала себе фахівцем високої кваліфікації. На жаль, не збереглося світлин цієї мужньої лікарки, але інформацію дослідникам відшукати вдалося. Далі на idnepryanin.com.
Дитинство й навчання
Катерина Конопля народилася у Катеринославі у 1855 році, її батьком був дворянин Наум Конопля. Обіймав посаду колезького реєстратора, надвірного радника, працював контролером і бухгалтером Катеринославської губернської поштової контори. Крім Катерини, виховував ще сина Василя і двох доньок: Олену та Неонілу. Наум Овсійович подбав про належну освіту для дітей, принаймні Катерина змогла стати студенткою жіночих лікарських курсів при Миколаївському військовому шпиталі у Петербурзі. Успішно їх закінчила, здобула звання лікаря жіночих і дитячих хвороб. Її прізвище значиться у “Російському медичному списку” за 1883–1917 роки.
Відомо, що у 1891 році Катерина Наумівна працювала земським лікарем у селі Сурсько-Михайлівка Катеринославської губернії. Це був чималий населений пункт: понад 2000 осіб, 323 дворових господарства з церквою, школою та 6 крамницями. Варто відзначити, що у “Положенні про земські установи” 1864 року опікування здоров’ям мешканців не входило до переліку обов’язкових повинностей земства. Але доводилося на ці потреби витрачати близько 40% загального бюджету. Якщо у містах мешканці медичну допомогу хоч якусь отримували, то у селах таким похвалитися не могли. Звідки й висока смертність серед населення. З огляду на ситуацію у Катеринославському земстві вирішили передати функції контролю за здоров’ям населення земським лікарям. Такі спеціалісти мали обслуговувати ділянку від 10 до 40 верств, приймати хворих у лікарні. Ситуацію вдалося покращити не одразу. У 1882 році у Катеринославській губернії налічувалося тільки 122 лікарі, 22 ветеринари, 188 фельдшерів і 96 акушерок.
Обов’язки земського лікаря
Робота була важкою навіть для чоловіка, що вже казати про жінку. Щодня Катерині доводилося обслуговувати до 60 пацієнтів, робочий день тривав до 12 годин. А ще ж треба було приготувати ліки, та й екстрені виклики ніхто не скасовував. Багато їздила по навколишніх селах. Травми, пологи, коли хворі не могли самостійно дістатися до лікарні – таких випадків вистачало. Але Катерині вдавалося чимало зробити. Про це свідчить і запис у “Російському медичному списку”, що діяльність жінок-лікарів на службі у земських закладах є корисною й плідною. Вони працювали й ординаторами земських лікарень, тому не дивно, що земства постійно зверталися з вимогами щодо рекомендацій до тих, що здобув дипломи Петербурзьких жіночих лікувальних курсів.
Сімейне життя
Відомо, що у 1890 році молода лікарка змінила прізвище на Коноплю-Стасюкову. Її чоловіком став випускник Катеринославського реального училища Михайло Стасюков. Він здобув освіту на основному відділенні, а у 1883 році – ще й на додатковому, хiмiко-технологiчному. Теж працював у медицині – ветеринарним лікарем Катеринославського повіту. Як досвідчений фахівець брав участь у засіданні ІІ з’їзду земських ветеринарних лікарів Катеринославщини, де доповідав про випадки чуми у губернії, виступав з проєктом емеритальної каси. У травні 1885 року у Катерини народився син Микола, його хрестили у Свято-Троїцькій церкві міста Катеринослава. Згодом він, як і батько, вступив до Катеринославського реального училища, яке закінчив у 1901 році.
Робота у Катеринославі
У 1897 році Катерина Конопля-Стасюкова вже значилася у довіднику “Російський медичний список”, як лікар Катеринослава. На той час у місті працювала перша спілка медсестер Червоного хреста при земській губернській лікарні. Про поліпшення медичної допомоги населенню багато клопоталися такі особи, як графиня Ольга Капніст, піклувальниця громади сестер милосердя Ольга Струкова. Працювати у губернському центрі було набагато легше, однак Катерина вирішила перебратися до міста Мещовськ Калузької губернії. Це дає змогу припустити, що вона розійшлася з чоловіком, тому була змушена заробляти на життя у різних куточках імперії. Хоча офіційно перебувала у шлюбі. Однак навряд чи пан Михайло погодився б відпустити дружину працювати до іншої губернії, сам залишаючись у Катеринославі, якби у них були гарні стосунки.
Робота у Мещовську
Мещовськ розташований на річці Туреї, колишня маєтність роду Романових. Інформація про роботу там Катерини Коноплі-Стасюкової збереглася, завдяки документам Калузького губернського правління. Там вона значиться як повітовий лікар Мещовського повіту. Скільки працювала лікарка у Мещовській земській лікарні точно з’ясувати не вдалося, але дослідники певні, що це було до 1909-1910 років. Бо пізніше прізвище Стасюкової зникло з адрес-календарів, які містили інформацію про особовий склад чиновників цивільного, духовного й військового відомств Калузької губернії. Щодо роботи, то навантаження на медиків усюди було однаковим: велика кількість пацієнтів, постійні чергування у лікарні та роз’їзди по найближчих селах, які мали обслуговувати земські лікарі.
Переїзд на Волинь
Наступним місцем роботи пані Катерина обрала Волинь. У 1910 році влаштувалася на роботу земською лікаркою до села Верби Володимир-Волинського повіту Волинської губернії. На той час там налічувалося 11 земських медичних закладів і 1 єврейська лікарня. Для повіту, де набиралося 22 волості і майже 360 000 людей, це було замало, щоб уповні задовольнити потреби населення. Ще одна земська лікарня з амбулаторією та інфекційним відділенням приймала хворих у Володимирі. У селах могли розраховувати тільки на фельдшерські пункти. На одну лікарську дільницю припадало 25-30 000 населення, яких мав обслуговувати 1 лікар. При такому навантаженні витримували далеко не всі фахівці, тому охочих їхати на роботу до села було небагато.
Крім того, місцеві поміщики віддавали перевагу фельдшерам, а не лікарям, бо їм можна було менше платити. Виправдовувалися тим, що у мужиків прості хвороби, то їм вистачить і фельдшера. Пані Катерині довелося побачити іншу реальність. Защемлені грижі, травми, гінекологічні кровотечі, переломи – все це траплялося у бідних не менше, ніж у забезпечених пацієнтів. Довезти до центральної лікарні розбитими шляхами шансів не було, тому доводилося надавати хірургічну допомогу на місці. А іноді навіть вчити фельдшерів із навколишніх селищ, які змушені були опановувати науку на практиці без теорії.
Ситуація з новонародженими у Російській імперії
У Російській імперії вмирало багато дітей, у зоні ризику залишалися немовлята та малюки віком до 5 років. У віці до року з 1000 новонароджених помирали 253 – така статистика була по губерніях. Трохи кращими були справи на Волині: 175 дітей із 1000. Лікарі фіксували, що з цієї 1000 здоровими були лише 40 малюків, найпоширенішими вадами були сліпота і глухонімота. Інфекції, відсутність стерильності при пологах, недбалий догляд за малюками призводили до того, що серед сільських немовлят смертність була вищою, ніж серед міських. Катерині Коноплі-Стасюковій довелося брати на себе всю відповідальність за життя породіль і новонароджених, як, власне, і сотням інших земських лікарів. Вона розуміла, що змінити систему не зможе, але зберегти якомога більше малюків має спробувати.
Коли почалася Перша світова війна, лікарка Конопля-Стасюкова перебралася до села Олеськ, обслуговувала населення Олеської дільниці, але того ж Володимир-Волинського повіту. Там працювала до 1916 року. На жаль, не збереглося інформації про подальшу долю цією мужньої та відданої своїй справі жінки. Але залишив яскравий слід в історії України її син Микола Стасюк. Катерина Наумівна виховала гідного українця. Він був одним із засновників Української Центральної Ради, членом першого українського уряду, за часів Директорії УНР відзначився як начальник постачання армії УНР у Кам’янці-Подільському. Його доля теж була нелегкою, однак це – тема окремої історії.