Катеринослав зводився, як великий торговельний та науковий центр, у 1775 році цариця Катерина ІІ підписала указ сенату про будівництво майбутньої столиці півдня Росії. А це передбачало і належний розвиток медичного обслуговування. Тому того ж року з’явився новий указ про “Встановлення наказу тим, хто страждає від хвороб”, котрий заклав основу суспільному піклуванню у майбутньому. Однак знадобилося чимало років, доки Катеринослав дійсно заслужив славу одного з потужних медичних центрів Російської імперії. А почалося все не з Першої світової війни, як думає більшість дніпрян, і навіть не з Кримської. А фактично з приїзду до міста відомого німецького медика Карла Роде, який був особистим лікарем губернатора Василя Коховського. Вони разом прибули у вересні 1788 року. Далі на idnepryanin.com.
Внесок Карла Роде
Відомо, що Карл Роде отримав блискучу на той час освіту у німецькому університеті, працював штаб-лікарем у місті Карасубазарі. Йому вдалося вилікувати високих чиновників Контініуса і Мартиновського, які помирали від лихоманки у Сімферополі. Тоді на допомогу місцевим медикам покликали більш досвідчених військових спеціалістів. Після цього користувався безмежною довірою намісника Таврійської області Василя Коховського, кілька разів рятував йому життя. І коли Коховський отримав нове призначення до Катеринославського намісництва, Роде поїхав разом із ним.
У штатному розкладі чиновників Катеринославського намісництва медики передбачалися, але їх не встигли направити до міста. Тому цю роботу взяв на себе Роде. Отримав пост керівника Лікарської управи, організовував медичні заклади, приймав пацієнтів. Прославився тим, що лікував і багатих, і бідних, не поділяючи на стани. Зібрав у місті досвідчених медиків. Коли помер покровитель Василь Коховський, заглибився у фармацевтику. Купувати ліки Роде приїздили до аптеки з усього Катеринослава, а зроблені ним славнозвісні порошки допомагали від багатьох хвороб.
Перший медичний заклад Катеринослава
Для початку варто згадати, що Катерина ІІ заснувала установи соціального захисту, які називали Приказами суспільного догляду. Це були колегіальні управління під головуванням губернаторів, до складу яких входили представники від купців, міщан і селян. Приказ позичав гроші землевласникам, утримував власну ощадну касу, створював у містах школи, богоугодні заклади, аптеки та сирітські притулки. Тоді богоугодними називали медичні утворення, які складалися з лікарні, аптеки, будинка для божевільних. Саме такий заклад і був першим у Катеринославі. Його створили ще у травні 1798 року, коли Катеринослав ще називали Новоросійськом (така назва зберігалася з 1797 до 1802 року). Цей факт зафіксовано у “Звіті з Катеринославської губернської земської лікарні за 1896 рік”.
Точна дата збереглася, завдяки записам службовця губернської земської управи Чернявського. Він робив виписки зі старих справ, які тримали в архівах. Першими клієнтами Катеринославських богоугодних закладів стали старі солдати, божевільні, жебраки, важкохворі. У 1799 році там працювали лише троє: лікар і титулярний радник Олексій Білицький, помічник наглядача Максим Шустенков та сторож Василь Нікітін. Часто навідувався туди й лікар Карл Роде.
У 1800 році до складу закладів додали ще “упокорюючий будинок”, штат збільшився на фельдшера, наглядачку, помічника лікаря, пристава та ще одного сторожа. Пацієнтів налічувалося 35. Пізніше Катеринославські богоугодні заклади перемістили на правий берег Дніпра, ближче до Соборної гори. У 1880 році це були маленькі дерев’яні будиночки, мало пристосовані до проживання. Місто розросталося, а разом з цим збільшувалася і кількість людей, які потребували місця у Катеринославських богоугодних закладах. У 1830 році створили окрему лікарню на 30 осіб, ще 50 пацієнтів перебували в “упокірюючому будинку”. Штат вже нараховував 9 медичних чиновників, 10 вільно-практикуючих лікарів і 15 лікарських учнів.
Будівництво нового приміщення
У 1834 році було укладено генеральний план Катеринослава, за яким виділяли окреме місце богоугодним закладам. Проєкт передбачав 4 корпуси: 2 великих і 2 бічних двоповерхових. Але вдалося звести лише 1 головний корпус, дослідники не змогли з’ясувати точну дату відкриття закладу: від 1837 до 1845 року. Він вміщував 240 ліжок: 198 – для соматичних хворих і 42 – для душевнохворих. З появою нової споруди змінилася й назва, її тепер називали губернською лікарнею. У корпусі виділили місця під богадільню на 42 місця та “упокорюючий будинок” – на 18 місць. У березні 1867 року опіку над лікарнею взяло катеринославське губернське земство, і її почали називати вже земською губернською лікарнею.
Від лікарні до шпиталю
Коли у 1853 році почалася Кримська війна, за пропозицією відомого хірурга Миколи Пирогова Катеринослав проголосили центром тилових військових шпиталів. У головному корпусі губернської лікарні влаштували військовий шпиталь для захисників Севастополя. Місць не вистачало, тому додатково розмістили ліжка для поранених у палаці Потьомкіна. Пирогов особисто відвідував шпиталі у 1854, 1855 та 1859 роках, інспектував їхній стан, давав поради медикам. Але попри всі старання лікарів втрати були великими: понад 40 000 поранених. Дослідники пояснювали це браком ліків та низьким рівнем гігієни. Померлих ховали на Севастопольському цвинтарі у Катеринославі, пізніше там створили Севастопольський парк з бюстами захисників Севастополя.
У 1870 році при земській губернській лікарні організували першу спілку медсестер Червоного хреста у Катеринославі. Того ж року на території закладу відкрили ще й земську фельдшерську школу, яка щороку випускала 20 фельдшерів для міста й губернії. Але збільшення кількості населення у постійно зростаючому місті вимагало більше лікувальних закладів. Про що клопоталися такі впливові особи міста, як графиня Ольга Капніст, піклувальниця громади сестер милосердя Ольга Струкова, лікар губернської земської лікарні, надвірний радник Інокентій Бутаков. Йшлося не лише про нове приміщення, а про більш вагому лікувальну базу та кількість ліжок.
Лікарня Червоного хреста у Катеринославі
Під впливом громадськості керівники міста дійшли таки до того, що Катеринославу потрібні додаткові медичні заклади. У 1907 році під забудову виділили ділянку по вулиці Першозванській (згодом імені Короленка), ініціатором будівництва став відомий у місті громадський діяч, князь Микола Урусов. Ватажок дворянства Катеринославської губернії, член Державної думи від дворянства цієї ж губернії, шталмейстер двору, багато років очолював Катеринославську вчену архівну комісію – такій людині уповні довіряли. Не залишилася осторонь і його дружина Віра – донька губернського ватажка Георгія Алексєєва. Вона стала опікункою закладу.
Новозведену лікарню Червоного хреста урочисто відкрили у 1910 році, вона складалася з амбулаторії, хірургічного стаціонару на 30 місць і терапевтичного відділення на 20 ліжок. Хірургічним відділенням керував досвідчений лікар Юхим Павловський, терапевтичним – Анатолій Вартмінський, аптекою завідував провізор Карл Морісен. Житло для персоналу надавала лікарня. А в амбулаторії ще й проводили консультації: 25 копійок коштував один прийом у лікаря, консиліуми з 3 спеціалістів – 3 карбованці. Бідних обслуговували без оплати.
Товариство швидкої медичної допомоги
Більшість українців вважають, що “Швидка допомога” – явище радянських часів, але зовсім ні. Спеціальне Товариство швидкої медичної допомоги існувало ще у Катеринославі. Головою товариства був Оранський. Туди могли звернутися найбідніші мешканці міста, які не могли оплатити послуги домашнього лікаря, але вже й не мали сил дістатися до лікарні. Для таких випадків чергували медики у медичному пункті, розташованому у центрі, на Катерининському проспекті у будинку голови Катеринослава. Штат складався з 3 лікарів-добровольців, чергового, який записував виклики, та конюхів, що доглядали коней і правили каретою. Пізніше такі пункти з’явилися у різних районах міста. А вже сучасну лікарню швидкої медичної допомоги збудували зовсім в іншому місці – на вулиці Свердлова (сучасна Антоновича).
Це були перші медичні заклади Катеринослава. Згодом почали формуватися приватні кабінети та лікарні, особливо зросла їхня кількість із початком Першої світової війни. Лікарні, приміщення громадських організацій та навчальні заклади перетворювали на шпиталі, чимало медиків Катеринослава воювали на фронтах. Серед них особливо відзначилися Ксенія Янчак, лікар Анатолій Вартмінський і старша медсестра Юлія Петрова, які повернулися з Георгіївськими медалями “За хоробрість”. Але це вже варте окремої історії.