Переважна більшість молоді певна: друковані книги були завжди, і ця точка відліку здається дуже далекою, коли врахувати, що у 21 столітті електронні книжки вже майже витіснили друковані. Але насправді минуло не так вже й багато років з того часу, коли в Україні почали з’являтися видавництва, які спеціалізувалися на художній літературі. В Катеринославі засновником міського видавництва був Леон Ротенберґ, який першим видав повний збірник творів Тараса Шевченка в розкішному подарунковому форматі. Далі на idnepryanin.com.
Що відомо про катеринославського видавця?
Як не дивно, але постать цього діяча чомусь мало цікавила у минулому столітті радянських і європейських дослідників, хоча Ротенберґ залишив по собі величезну бібліотеку виданих у власній друкарні юридичних збірок і творів класиків художньої літератури. Пану Ротенберґу приділили лише кілька абзаців у книжці про євреїв Катеринослава, виданій у 1973 році в Ізраїлі, та близько сторінки – у дослідженні Олександра Бистрякова “Сіоністський рух у Катеринославі”. Попри це українським науковцям таки вдалося відшукати цікаві факти про засновника найбільшого видавництва губернії, хоча й далеко не в повному обсязі.
Народився Леон у 1860 році у міщанській єврейській родині в містечку Іванівка на Катеринославщині, батьки дали ім’я Лейба, але відомим став, як Леон або Леонід. У 1889 році закінчив Маріупольську чоловічу гімназію і вступив на юридичний факультет Новоросійського університету в Одесі. Отримав диплом у 1894 році, для вдалого старту обрав дуже нестандартний трамплін.
До чого призвів приклад письменника Нестора Кукольника?
Варто пояснити, що Кукольник був письменником 19 століття, за свого часу потрапив до переліку неблагонадійних студентів і вирішив продемонструвати владі свою вірність та лояльність у п’єсі “Рука Всевишнього Вітчизну врятувала”. Присвятив її популярному герою Російської імперії Кузьмі Мініну. Наскільки це допомогло Нестору, сказати складно, але важливе інше. Плідну ідею взяв до уваги юний Леон, і одразу ж після отримання диплома, у серпні 1894 року, випустив свій хвалебний вірш “На чудовий порятунок Государя Імператора і найсвятішої Сім’ї 17 жовтня 1888”. Витратився навіть на окрему книжечку, котра вийшла друком у Маріупольській типо-літографії Шпарбера.
Описав у вірші залізничну аварію, котра сталася з потягом імператора Олександра III, тоді царська родина не постраждала, а її порятунок у Російській імперії проголосили дивом. На місці катастрофи навіть побудували храм. Так от, Леонід обрав популярну тему, ще й додав у передмові, що твір цей написаний для дітей і є щирим свідченням патріотичного почуття автора. Висловив сподівання, що вірш стане запорукою віри та підставою відданості царю та батьківщині.
Наступний крок у просуванні до успіху
Власне, видання оди могло б бути виправданим, коли б її написав талановитий поет. Але ж сучасники Леона оцінили твір, як досить слабкий, та й інших літературних спроб у Ротенберґа не було. Замість того, щоб розвиватися на літературній ниві, пан Леон після отримання диплома раптом вирішив одружитися. З Одеси перебрався до Катеринослава і посватався до дочки місцевого купця Давида Кравцова. До речі, українські дослідники припускають, що хвалебну оду молодий юрист випустив, щоб довести свою вірність царю і батьківщині перед майбутнім тестем. Можливо.
Отже, одружився пан Леонід у жовтні 1894 року, а у лютому 1898 року вже отримав дозвіл від катеринославського губернатора на відкриття власної друкарні. Цей документ під № 951 зберігся в архівах. Ще молодий юрист відкрив книжкову та паперову крамницю. Важко сказати, що у просуванні справи допомогло більше: вчасно написана ода чи підтримка тестя (невідомо, чи грошова підтримка була), але мети Леонід досяг. Не поскупився й на рекламу, оголошення про друкарню та магазини Ротенберґа у Катеринославі, розміщені в будинку Михайличенка, було надруковане в газеті “Днепровская молва” за 1899 рік. До речі, проспект залишився, у 2024 році має ім’я Дмитра Яворницького, а от будинок зруйнували ще до Другої світової війни.
Вибір направлення та замовлень
Поміркувавши, пан Ротенберґ вирішив почати з юридичної літератури. І не тільки через те, що тема була близькою адвокату. На той час Катеринослав переживав економічний бум, про що писав навіть популярний журналіст Володимир Гіляровський. Мов гриби після дощу, виростали маленькі та середні компанії, деякі збанкрутіли, інші утрималися, і в цій каламутній воді було, де озолотитися юристам. Відтак Леонід Михайлович правильно зметикував: матимуть попит товсті кишенькові юридичні довідники з новими законами та статутами.
І не помилився. Купували такі книжки не лише юристи, а й пересічні городяни. Пан Ротенберґ залучив до роботи над матеріалами свого колегу, присяжного повіреного (адвоката) Семена Гальперіна. А сам значився в усіх довідниках 1899–1900 років, як його помічник. Чим керувався у прийнятті такого рішення Леонід Михайлович, невідомо, але, напевне, вагомі резони у нього таки були.
Особливості пропонованої літератури
Справи у Ротенберґа йшли непогано, адже попит на юридичну літературу завжди залишався високим. Щобільше сучасні дослідники припускають: отримував він замовлення і від високих кабінетів столиці, бо у переліку книг його друкарні є статути цивільного та кримінального судочинства, Нові статути: про гербовий збір та окремо – про векселі. Випустив навіть унікальне видання “Росія. Закони та постанови. Закони цивільні”. Можна лише дивуватися його діловій хватці та розкрученому виробництву, бо примудрився оформити замовлення на передрук томів “Рішення Цивільного касаційного департаменту Урядового сенату” за 1866–1912 роки, а це аж 47 томів! Щоправда, й робота тривала з 1902 по 1915 рік. Сучасні українські дослідники запевняють: видання Ротенберґа мають великий попит і в нинішніх колах науковців-юристів.
Приймав Леонід Михайлович замовлення і на спеціалізовані видання, збереглися видані ним збірки “Загальнодоступне хіміко-технічне керівництво В.А. Волжина”, “Органічна теорія будови та розвитку суспільства”, “Огляд соціологічної літератури за 1901 рік”. У 1901 році Ротенберґа обрали до складу новоствореного Катеринославського наукового товариства, праці своїх колег на теми торгівлі, медицини, промисловості теж друкував. Видавав адвокат і книжки катеринославського окружного судді Афанасія Бардзького. Йому навіть приписували випуск “Щотижневої суспільної і літературної газети”, де йшлося про новинки в літературі, світську хроніку та критику політичної влади. Але сучасні дослідники цей факт не підтвердили, серед видавців газет Катеринослава прізвище Ротенберґа не значилося.
Зразки художньої літератури
Видавець Катеринослава швидко відкрив для себе ще й нішу подарункових видань російських класиків. Твори Пушкіна, Гоголя, Лермонтова з чудовими ілюстраціями охоче купували, до роботи над повним зібранням творів Гоголя Леонід Михайлович залучив відомих місцевих художників Бориса Смирнова та Михайла Вітліна.
Окремої уваги варте видання творів Шевченка, сформоване до ювілею поета у 1914 році. Це був великий том на понад 700 солідних розмірів сторінок, з малюнками в міткалевій оправі, тисненій золотом. Редагувати текст Леонід Михайлович запросив видатного українського історика Дмитра Дорошенка, котрий поставив за умову, щоб титул видання був українською мовою. На що Ротенберґ погодився. Розкішну книгу охоче купували не лише в Катеринославі. Власник друкарні ще планував не менш прибутковий проєкт: листування та щоденник Шевченка, твори деяких українських класиків у такому ж однотомному гарному оформленні. Але планам перешкодила Перша світова війна і від’їзд Дмитра Дорошенка, котрий мав би це видання редагувати.
Випробування початку 20 століття
Коли почалася Перша світова війна, пан Ротенберґ залучився до заходів з благодійності, в катеринославських газетах писали, що його контора передала серію примірників повних зібрань творів Пушкіна, Лермонтова, Гоголя, Нікітіна, Шевченка для бібліотек при військових шпиталях. У 1915 році очолив новостворений комітет товариства допомоги біженцям, що вимагало неабиякого досвіду та великої відповідальності.
Після революції 1917 року Леонід Михайлович зрозумів, що на приємні зміни чекати не доводиться, тому почав готувати шляхи для відступу. У 1922 році переїхав до Москви, де працював консультантом юридичного бюро Московської губернської ради професійних спілок. На згадку про цей період біографії залишився укладений адвокатом двотомник трудового законодавства, котрий було видано у 1924 році.
Довго у столиці не затримався, виїхав за кордон. Відомо, що у 1930 роках Ротенберґ оселився у доньці в Ізраїлі, який тоді називали Ерец-Ісраель. Там продовжив роботу над класифікацією законів британського мандатного уряду, опублікував кілька томів “Закони Палестини”. На жаль, цей період життя Леоніда Михайловича так і залишився не вивченим, навіть дата його смерті невідома. За деякими версіями науковців він пішов з життя у 1946 році, але точної інформації немає. А багаті матеріали ще чекають на своїх дослідників.