Дніпро – місто творчих людей, що постійно доводять численні творчі конкурси та фестивалі. Так було завжди, і за радянських часів чимало викладачів вищих навчальних закладів входили до літературних кіл, музичних колективів, виступали на різних сценах. Яскравий спогад залишила по собі Євгенія Миколаївна Шабаліна, яка багато років пропрацювала у Дніпровському національному університеті імені Олеся Гончара. А у творчих колах її знали, як талановиту поетесу, чиї вірші торкалися струн кожної душі. Далі на idnepryanin.com.
До освіти через війну
Євгенія Шабаліна народилася у липні 1919 року в білоруському селі Сукремль. На долю родини випали нелегкі випробування: нестатки, переїзди, невідомо, скільки їм доводилося переїжджати, але відомо, що навчатися здібна дівчина поступила до Московського педагогічного інституту. Почала працювати, аж тут у життя увірвалася Друга світова війна. Євгенія не залишилася в Москві, закінчила медичні курси, до перемоги працювала медсестрою у фронтовому евакошпиталі. Вижила під страшними обстрілами у Сталінграді. За сміливість та відвагу була нагороджена орденом Вітчизняної війни, медалями “За бойові заслуги”, “За оборону Сталінграду”.
Після війни вирішила навчатися далі, поступила до аспірантури Дніпропетровського державного університету. Стала кандидатом наук, викладала філософію, естетику, культуру. Колеги відзначали її ерудицію, філософське ставлення до життя, вона вміла не лише чудово і цікаво пояснити, а й вислухати, дати пораду. Крім ДНУ, викладала також у Дніпропетровському хіміко-технологічному інституті та вечірньому університеті, котрий у 2024 році став Університетом третього покоління. Колеги згадували, що Євгенія Шабаліна завжди допомагала молодим викладачам, зачаровувала тим, що навіть при великому навантаженні завжди виглядала витончено та елегантно.
Багатогранність талантів
Першими спробами розкрити світ мистецтва на широкий загал стали її лекції-екскурсії залами європейських музеїв, Євгенія Миколаївна не лише підібрала чудові слайди, а й підготувала дуже цікаві розповіді, які люди слухали, затамувавши подих. А ще Євгенія Шабаліна мала чудовий голос, її навіть запрошували після війни солісткою до Дніпропетровського театру імені Шевченка. Але жінка відмовилася, бо педагогіку любила більше. Понад 10 років очолювала кафедру філософії ДНУ. Стала професоркою, Заслуженим працівником культури України, отримала почесну нагороду “Знак пошани”. Друзі згадували, що Євгенія Миколаївна була дуже багатогранною людиною, захоплювалася також різьбленням по дереву, ліпленням, малюванням, рукоділлям. Її роботи неодноразово демонстрували на численних університетських виставках викладачів, і всі вони отримували високі оцінки відвідувачів.
Любов до слова
Талант писати вірші не афішувала, але у творчих колах добре знали про талант Євгенії Миколаївни, часто просили виступити на творчих вечорах. Не відмовлялася поетеса написати гарні віршовані рядки для літературних спроб друзів, як, наприклад, до книги кандидатки медичних наук Зінаїди Кукіної “Творим красоту сами”. Свої твори випускала у збірках, їх вийшло декілька: “Мелодії”, “Літо”, “Лірика”, “Весняне”, “Бібліотека”, окремий великий том “Вірші різних років” вийшов у 2018 році, його тоді авторка презентувала широким творчим колам міста.
Коханим онукам присвятила окрему книжку віршів, яку назвала просто – “Дитячі”. Малі охоче слухали бабусині вірші-поради, відкриваючи для себе таємничий світ лірики та краси. Варто додати, що в родині Євгенія Миколаївна залишалася матріархом, в родині її дуже любили. Син Володимир теж обрав шлях вченого, тільки – фізико-математичних наук.
Закоханість у поезію пані Євгенія називала покликом душі, чудово розуміла свої можливості та здібності, але не могла відмовитися від потреби виливати враження та емоції у поетичних рядках. Найбільше запам’ятався друзям і рідним такий душевний вірш:
«Всю жизнь свою я прятала в стихах,
Они – души моей негромкий голос.
Как в жизни, на тетрадочных листах –
То темные, то радужные полосы!»
Євгенія Шабаліна писала вірші до останніх своїх днів, пішла з життя у січні 2018 року, на день студентства – Тетянин день. Колеги вбачали в цьому певну знаковість її долі. І сподівалися, що рядки, які Євгенія Миколаївна написала незадовго до того, як піти у засвіти, стануть пророчими:
“Дорогие мои, любимые,
не горюйте, спокойно живите,
Я оттуда, из края незримого
стану Ангелом Вашим Хранителем!”