Давним-давно, коли зброя була досить примітивною з сьогоднішньої точки зору, вже тоді люди перейнялися будівництвом оборонних споруд та укриттів. Що вже казати про дві світові війни, які стали потужним тригером для розвитку та модернізації бомбосховищ. До того, що ми маємо сховища, ми давно звикли. Але чи знаємо ми, що це взагалі таке? Далі на idnepryanin.
Розуміння загальних питань
Сальвадор Далі одного разу сказав: «Якщо в країні немає ста сортів сиру та п’ятдесяти сортів вина, значить, країна дійшла до ручки». Але ходити по магазинах і рахувати сорти випивки та закуски нудно. Якщо ви прибули в країну, про яку вам мало що відомо, найкращий спосіб дізнатися про рівень її розвитку – відвідати громадський туалет. Тільки не в аеропорту, а на будь-якій міській вулиці. Якщо там чисто, сухо, комфортно, є туалетний папір, мило та рушники, значить, у країні порядок. Якщо там брудно, стіни в потіках, у бачку немає води, а змішувачі вкрадені – можна сміливо їхати далі.
Це все до того, що бомбосховища дадуть таку саму картину про стан суспільства, яке живе в даній державі. Яскравий приклад: на території США безліч індивідуальних та персональних укриттів. У СРСР нічого подібного бути не могло – створенням бомбосховищ займалася лише держава, тому ці сховіща були розраховані на масові скупчення людей. Та й приватній особі ніхто не продав би, наприклад, радіаційний фільтр.
З чого все починалося?
Структури громадянської оборони почали активно розвиватися під час Першої світової війни. Британська столиця, наприклад, зазнала на собі і авіанальотів, і обстрілів з важких знарядь. На початку війни бомбометанням займалися дирижаблі. Взяти велику кількість бомб на борт вони не могли, пересувалися повільно. Ближче до кінця війни з’явилися важкі бомбардувальники, які були більш маневреними і несли з собою велику кількість вибухівки. Крім того, Лондон почали обстрілювати із новітньої артилерії просто з іншого берега Ла-Маншу.
Тоді англійці почали використовувати як укриття метрополітен та підвали багатоквартирних будинків. Підвали не могли захистити від бомби, вагою півтонни, проте непогано справлялися з іншими неприємностями. При попаданні бомби в житловий будинок починають розлітатися уламки скла та цегли. Вони за своєю забійною силою нічим від шрапнелі не відрізняються. І тут рятували підвали.
Для високих осіб з уряду як військового, так і цивільного, створювалися спеціальні бункери. Вони були надійнішими, міцнішими, були обладнані фільтрами на випадок газової атаки, мали вентиляцію, електрику, запаси води та продовольства.
Гаряча фаза
Сьогодні нерідко можна почути навіть від професійних істориків, що радянське керівництво «виявилося повністю неготовим до нападу Третього Рейху». Це не так. Про те, що буде війна з Німеччиною, знали просто всі – і у СРСР, і в Європі. Німеччині потрібен був реванш за принизливу поразку у Першій Світовій війні. Вона й спробувала його взяти, коли відчула під ногами економічний та політичний ґрунт. Але задовго до 1941 року по всій території СРСР будувалися бомбосховища, і будувалися якраз на випадок майбутньої війни, а не «раптом знадобиться». І сховища справді стали порятунком для мільйонів радянських громадян. Згодом багато сховищ було перепрофільовано під захисні споруди на випадок ядерного вибуху. У великих містах СРСР, крім спеціально створених чи переобладнаних під бомбосховища підвалів, активно використовували метрополітен.
Епоха холодної війни
У СРСР до проектування бомбосховищ ставилися дуже серйозно. Втім, як і до всього, що пов’язано із захистом країни від зовнішньої загрози. Сховища будували, дотримуючись певних будівельних норм. У воєнний час ці будівлі повинні були використовуватися для захисту, у мирний час – для потреб народного господарства та потреб населення. Сховища будували скрізь: у лікарнях, школах, на заводах, у житлових приміщеннях. Строго дотримувалися нормування – була певна кількість входів та виходів, певна кількість медичних пунктів, кількість тунелів. Бомбосховище мало бути обладнане системою вентиляції, автономним водопостачанням, каналізацією, електропостачанням.
Бомбосховища в Україні
Практично всі бомбосховища дісталися Україні у спадок від СРСР. Підтримувати їх у належному стані в мирний час дорого. Потрібно з певною періодичністю змінювати фільтри та вентиляційні установки, стежити за якістю ущільнення на дверях, регулювати клапани тиску. Не кажучи вже про те, що в сховищах завжди мають бути запаси свіжої води та їжі. У принципі, продовольство може зберігатися будь-де, головне, щоб була можливість доставити його за необхідності у сховище. Але ємності для води та місце для зберігання продуктів харчування потребують постійної перевірки та регулярного обслуговування. Усі ці заходи обходяться у круглу суму. Не дивно, що після розвалу СРСР практично всі бомбосховища швидко запустилися. Або використовувалися будь-ким і як завгодно. Наприклад, як складські приміщення. Підсумок невтішний. За інформацією Державної служби з надзвичайних ситуацій, у 2021 році лише десята частина всіх бомбосховищ на території України була придатна до використання. До того ж із 20 тисяч сховищ на балансі держави перебуває трохи менше 30%.
Бомбосховища у Дніпрі
За словами фахівців, у Дніпрі бомбосховищ не існує. А те, що ми називаємо сховищами, має назву фонд захисних споруд. Таких споруд на все місто близько трьох сотень. І ні про яку 100% безпеку в них говорити не доводиться.
Останнє сховище було збудовано у Дніпрі у 80-х роках минулого століття. За незалежної України – жодного. До того ж більшість із них будували не для захисту жителів міста, а для робітників підприємств та установ, які працюють на оборонну промисловість або виконують мобілізаційне завдання. Іншими словами, це укриття для робітників стратегічних підприємств, щоб у разі війни вони продовжували виконувати свої обов’язки. Але навіть такі сховища у разі ядерного удару чи хімічної атаки не можуть гарантувати цілковитої безпеки.
Але як же бути з готовністю СРСР до ядерної війни? Чому немає сховищ, які можуть допомогти вижити під час застосування ядерної зброї? Як кажуть фахівці, у ядерних війнах переможців не буває. Якщо сховище допоможе пережити ядерну атаку, земля навколо все одно перестане бути придатною для життя. Тому в СРСР спеціально не будували бункерів, які врятують навіть від найстрашнішої зброї, а переробляли те, що вже було збудовано.
Проте за роки незалежності добудували метро, збудували багато підземних парковок та підвалів. Цього вистачить для всіх жителів міста. Крім того, фахівці у разі загрози рекомендують одразу бігти до ЖЕКу. Під загрозою слід розуміти не тільки військову загрозу, а й повінь, ураган. Взагалі будь-яку надзвичайну ситуацію. У кожному ЖЕКу є (принаймні, мають бути) стенди, присвячені цивільній обороні. Також у будь-якому ЖЕКу є ключі від усіх підвалів, які можна використовувати як укриття.
За нормативами цивільної оборони, бомбосховища мають бути практично у кожному кварталі. Але в нашому місті, як і в усій Україні, вони в епоху загальної приватизації були продані, перероблені або зовсім занедбані.
