У Дніпрі багато музеїв. Художній музей, музей АТО, «Машини часу», аерокосмічний музей, музей історії Дніпра. Багато музеїв з’явилося вже після здобуття незалежності – просто як мріяв колись президент Ющенко. Але і зараз, і за часів СРСР особняком (і в прямому, і в переносному значенні) стояв Історичний музей. Він був першим музеєм старого Катеринослава, лишається першим і зараз. Він бачив царів, анархістів, нацистів, комуністів. І пережив їх усіх. Далі на idnepryanin.
У всьому винна нудьга
Середина ХІХ століття. Місто Катеринослав. Якщо судити з документальних джерел, що збереглися, місто тоді було красиве, на високому пагорбі над Дніпром. На вершині пагорба собор, біля собору пам’ятник Катерині. Вулиці широкі, будинки добротні. Живи та радій. Але радіти жителі міста не могли. Бо нудно було. Для більшості жителів міста кожен новий день був схожим на попередній. Не відбувалося нічого, і це гнобило життєрадісних катеринославців. Як писала в одному з листів дружина міського чиновника, її день був наповнений грою у підкидного та розмовами з сусідами про погоду та ціни на ринку.
Тим часом на півдні нинішньої України відбувався натуральний музейний бум. Громадські музеї вже були засновані у Керчі, Феодосії та Одесі. Усі відомі на той момент античні цінності Північного Причорномор’я зберігалися саме в цих музеях.
Дякуємо губернатору
Ідея створити музей у місті спала на думку знаменитому губернатору Катеринославської губернії Андрію Фабру. Уродженець Криму, син громадянина Швейцарії та німкені, після приїзду до нашого міста перейнявся зміною та реконструкцією його центральної частини. Фабр нічого не мав проти свиней, гусей, корів, якщо вони не гуляють головним проспектом. А вони гуляли. Андрій Якович справедливо розцінив, що якщо місто «зачесати», жителі ставитимуться до міста трохи з більшим пієтетом.
За перші три роки своєї каденції Фабр упорядкував рельєф нагірної частини міста, з’єднав її з набережною, побудував водовідведення, зробив дворядний бульвар на центральному проспекті. І, як гарний художник, вирішив поставити на картині останній штрих. Цим штрихом став історичний музей.
Один у полі не воїн
Навіть найдіяльнішій людині важко вершити великі справи наодинці. У створенні музею Фабру допоміг директор єдиної у місті чоловічої гімназії Яків Грахов. Крім цієї посади, Грахов ще обіймав посаду директора училищ Катеринославської губернії. Це все одно, як зараз управляти обласним Департаментом освіти та науки. Крім викладання, Грахов активно займався наукою та друкувався у серйозних профільних журналах. Крім того, Яків Дмитрович був відомий як перший синоптик Катеринослава. Він відкрив при своїй гімназії обсерваторію та займався метеорологічними спостереженнями.
Фабр і Грахов створили музей за власні кошти і добровільні пожертвування. Своє дітище вони назвали на латинський манер «Музеум». Катеринославський громадський музеум спочатку складався з усіляких стародавніх предметів, які Фабру та Грахову надсилали історики, археологи та й просто звичайні небайдужі люди. Розмістилася ця невелика колекція у Потьомкінському палаці (нині Палац студентів у парку імені Шевченка). Разом із музеєм у цьому ж будинку розмістилася і Катеринославська губернська бібліотека, яка до цього часу розміщувалася де доведеться. Як написала газета «Губернські відомості», таким чином під одним дахом розмістилися всі речi, які сприятимуть освіті.
Все велике починається з малого
Колекція музею на початку його шляху була досить скромною – кілька десятків екземплярів. Оскільки основними постачальниками предметів для музею були багаті поміщики, серед них виділялася колекція, яку подарував музею Андрій Миклашевський. Це був багатий промисловець і землевласник, засновник Волокитинської порцелянової мануфактури, нащадок козацького роду Миклашевських. Він аматорським чином проводив розкопки у скіфських курганах, які перебували на його землях (археологія серед почесних людей була в моді). Знайдені зразки кераміки, одягу, предметів побуту передав до музею. Станом на 1852 рік музей мав такі експонати: зразки зброї, бивні мамонта, колекція монет різних держав і різних епох, палеонтологічні знахідки, предмети Стародавнього Єгипту.
Колізії долі
Коли у 1853 році розпочалася Кримська війна, Катеринославу відвели роль провідного тилового центру. У Потьомкінському палаці обладнали головний шпиталь, куди звозили всіх поранених. Музею довелося переїхати до чоловічої гімназії, директором якої, нагадаємо, був Яків Грахов, один із засновників музею. Після війни, в якій Росія раптом програла Туреччині, музей знову повернувся на колишнє місце.
Не було б щастя та нещастя допомогло – в цей час колекція музею розширилася. Коли на Кримському півострові загриміли гармати та почалися військові дії, з Керченського музею до Катеринослава евакуювали багате зібрання стародавніх експонатів. Зберігалися вони в одному із центральних кварталів. Катеринослав тоді був здебільшого забудований дерев’яними будинками, тому пожежі були частим явищем. Одна з таких пожеж і знищила значну частину керченських експонатів. Вцілілу частину античних старожитностей передали Катеринославському громадському музею.
Злиття компаній
Минуло десятиліття. Можливо, музейні експонати досі б припадали пилом у старій будівлі гімназії, якби не Олександр Поль. 1887 року він відкрив у місті приватний музей, у якому виставлялися предмети старовини з особистої колекції Поля. А це майже п’ять тисяч одиниць. Збирати колекцію Поль почав у 50-х роках ХІХ століття.
У 1890 році Поль помирає. Його друзі та сподвижники прямо під час похорону висловили думку про те, що непогано було б у Катеринославі створити музей імені Поля. 10 років пішло на вирішення бюрократичних питань. У 1900 році Катеринославське земське зібрання виділили п’ять тисяч карбованців на створення музею Поля. Через два роки у стінах міського комерційного училища музей був відкритій. Директором музею Поля було призначено приват-доцента Московського університету Дмитра Яворницького. У 1905 році для музею був спорудженій будинок на Соборній площі, а за рік експонати Громадського музею були передані музею Поля.
Час Яворницького та інших
Дмитро Яворницький керував музеєм до 1933 року, доки не розпочалася боротьба з «українським буржуазним націоналізмом». Завдяки Яворницькому колекція регулярно поповнювалася, оскільки Дмитро Іванович особисто брав участь у приватних археологічних розкопках. Особливо його цікавили матеріали, що відображали побут запорізького козацтва та українського народу загалом. Він провів екскурсію музеєм для Миколи II і домовився в роки Громадянської війни з Нестором Махно, щоб його лихі бійці не грабували музей. Махно особисто написав «охоронну грамоту» – невелику записку – яка досі зберігається у музеї.
Колосальну шкоду завдала музею нацистська окупація. За спогадами очевидців, культурні європейці мили машини старовинними рушниками, знайденими у музеї. Але це не найстрашніше. У перші місяці війни найцінніші експонати було вивезено до Середньої Азії. Але багато й лишилося. А після німців лишилося ще менше.
За часів СРСР колекція музею відображала переважно трудові завоювання радянського народу. Іншими словами, була нудною та прісною. Доти, поки музей у 1963 році не очолила сестра першого секретаря Дніпропетровського обкому партії Олексія Ватченка Агрипіна. Вона активно використовувала можливості брата, але не для особистих потреб, а для музею. Завдяки її старанням дітище Фабра, Градова, Поля та Яворницького знову заграло яскравими фарбами. Наприклад, Агрипіна Федосіївна не дозволила відвезти до Ермітажу Керносівського ідола. Цю унікальну пам’ятку епохи енеоліту в 1973 році під Новомосковськом випадково знайшли п’ятеро школярів.
Сьогодні Історичний музей імені Яворницького дасть фору багатьом столичним музеям. Недарма в його стінах практично будь-коли яблуку ніде впасти.
