Можливо, вже багатьом знайомий такий вислів як “мовний бар’єр”. Цей термін використовується для ситуацій, коли людина потрапляє в умовний бар’єр, при якому вона стикається із суттєвими труднощами під час комунікації через мову. Лінгвістична перепона у нашому сучасному суспільстві є досить популярною проблемою, яка відчувається навіть при подорожуванні в межах однієї країни! Далі на idnepryanin.
Ця ситуація, безумовно, стосується і нашої країни – України. Відомим є факт, що в нашій країні здебільшого використовують дві мови – українська (яка є офіційною державною) та російська. Згідно з офіційними даними, українська мова в більшій мірі поширюється західними, північними та центральними областями нашої країни. Одночасно, у південних та східних областях України значний відсоток належить саме російській мові.
Особливість мови Придніпров’я у діалектах регіону
Відповідно до офіційних даних перепису України за областями у 2001-му році, в нашому регіоні, на Дніпропетровщині, до 67% людей вважають рідною саме українську мову, а інша частина в більшій мірі віддає перевагу російській та іншим. Пізніше на цю статистику суттєво вплинули події 2014-го та 2022-го року, коли Росія розпочала військову агресію проти України.
В нашій країні мають значну популярність діалекти – це різновид деякої мови, при якому він зберігає відносну схожість до оригіналу. Один із найголовніших факторів діалекту – це територіальний. Справа в тому, що діалект мови – це своєрідний засіб комунікації між людьми, яких об’єднує спільне проживання на певній території.
Саме через такі діалекти мова Придніпров’я, в порівнянні із, наприклад, північними чи то західними областями, має низку особливостей, які відчуваються під час комунікації між міським населенням. Далі в публікації будуть розкриті деталі особливостей мови в нашому регіоні, а також розповідатиметься про “Словник української мови” нашого регіону, що був розроблений шляхом тривалих досліджень.
Дослідження особливостей мови регіону – робота непроста
Різні діалекти, говірки та інші властивості мови на деякій території – все це потрібно уважно досліджувати та аналізувати, аби робити якісь конкретні висновки щодо особливості мови в обраному регіоні. Для того, щоб заглибитись у “мовне життя” області, людині потрібна неймовірна витривалість та стійкість, що допоможуть у такій кропіткій роботі.
Насправді таких людей, які із професійністю та іншими позитивними рисами характеру займалися дослідженням особливостей мови у деякому регіоні, небагато. Сучасна діалектологія нашої української мови поділяє наріччя на три види – північне, північно-східне та південне. Такий варіант поділу діалектів української мови має деякі схожості із роботами давніх постатей історії, які також займалися дослідженням діалектів та їхніх особливостей.
Одні із перших спроб охарактеризувати наріччя на трьох ділянках України (північне, північно-східне та південне) здійснив Опанас Шафонський. Під час наукових спостережень Шафонським були помічені значні відмінності між наріччями цих трьох ділянок. За особистими висновками щодо особливостей мови він поділив Лівобережжя України на три райони: північно-західний (від півночі річки Десна), середній (між річками Десна та Дніпро) і південно-східний (між Пслом, Сулою та Дніпром).
Один із перших висновків щодо особливостей мови Дніпровського регіону, які були зроблені Опанасом Шафонським – це зміна деяких літер в однакових за тлумаченням словах. Дослідником було встановлено, що на середній ділянці (до якої, зокрема, входить район Дніпропетровщини) зачасту змінювалися літери “і” чи “о” на “у”. Наприклад, буденні для нас слова “кінь” чи то “ніж” тоді звучали як “кунь” та “нуж” відповідно.
Дослідник особливостей мови Придніпровського регіону
Олексій Сергійович Вусик – ім’я, яке не всі дніпряни знають, однак ця людина зробила безцінну роботу дослідження особливостей мови та діалектів нашого регіону. Він є уродженцем села Говтва на Полтавщині, був письменником і журналістом, а також лексикографом. Одна з його найпопулярніших робіт “Словник української мови” – це результат унікальної роботи Вусика, в якій чоловік розкрив глибину та розмаїття української мови.
Олексій Сергійович народився 12 грудня 1937-го року, за два роки до початку Другої світової війни. Як стало відомо, Вусик жив та працював у тодішньому Дніпропетровську протягом півстоліття. За ці роки чоловік багато досліджував та аналізував особливості комунікації в нашому місті, а за результатами та відповідними висновками автор паралельно укладав той самий “Словник української мови” нашого регіону.
Свою освіту він здобував у слов’янській філології при Київському державному університеті імені Тараса Григоровича Шевченка. Після опанування відділення при виші, у 1960-му році він переїжджає на тривалий період проживання до нашого міста, Дніпра. Протягом більше двадцяти років він працював кореспондентом та головним редактором при Дніпропетровському обласному комітеті телебачення і радіомовлення. Не було такого міста чи села на Січеславщині, де не проводив кореспонденції Олексій Вусик…
Перед тим, як автор-укладач займався своєю першою наробкою, він спробував себе у складанні гуморесок та інших творів. Так, відомим є факт численної кількості публікацій творів його авторства у таких журналах, як “Вітчизна”, “Прапор”, “Україна”, “Борисфен”. Найчастішими жанрами його робіт були байки, оповідання та повісті.
Збирач слів до “Словника української мови”
Одним із ключових періодів життя Олексія Вусика є проміжок часу, коли він складав та дебютував із “Словником української мови”. Дана книга – це не лише збірник слів та їхніх синонімів. Справа в тому, що книга в майбутньому стане взірцем тієї мови, яка використовується саме в нашому регіоні, адже Олексій Сергійович складав її протягом тих років, коли жив у тодішньому Дніпропетровську.
Дослідження й аналіз особливостей мови та діалекту в нашому регіоні, зі слів самого Вусика, проходили так: він, як кореспондент і головний редактор обласного комітету телебачення та радіомовлення, багато подорожував нашою областю між містами та селами. Чоловік досліджував мову регіону безпосередньо шляхом прямої комунікації з місцевим населенням – використовуючи магнітофонну стрічку, він ставив деякі питання.
Автор-укладач унікального взірця особливостей мови Дніпропетровщини зберіг декілька цікавих випадків, які трапилися з ним під час проведення досліджень та аналізу. Так, працюючи у різних населених пунктах, він знаходив сотні людей, які охоче спілкувалися українською мовою та відповідали на задані кореспондентом питання. Проте були випадки, коли люди заявляли щось на кшталт “про сподручність та зручність використання” саме російської.
Одного разу він потрапив у дискусію щодо багатості української мови. Один із співрозмовників Вусика заявив про те, що російська мова значно багатша за українську – так він пояснив причину, згідно з якої використовує її у повсякденному житті. Можливо саме через цей випадок Олексій Сергійович поставив собі за мету презентувати книгу “Словник української мови” чи “Словник українських синонімів”, в якому розвіяв би міф свого респондента.
Роботи над дослідженням особливостей мови нашого регіону продовжувалися понад 40 років без надії на майбутнє видавництво. Однак, Вусику все ж вдалося видати власний збірник у 2000-му році видавництвом “Січ”. За фундаментальну роботу щодо аналізу, дослідження та складання, Олексій Вусик був удостоєний премії імені Дмитра Яворницького.
Його книга і до сучасних років залишається одним із найпопулярніших виборів якісного підручника синонімів. Письменник пішов з життя 2017-го року із одним лише бажанням – щоб його 40-річна праця прислужилася мільйонам українцям, які будуть чутливі до рідного, українського слова.
