Михайло Свєтлов – відомий радянський журналіст, видатний драматург та поет родом із Дніпра. Крім творчої діяльності він працював військовим кореспондентом та за життя встиг отримати Ленінську премію. Про життя й творчість знаменитого дніпрянина розповімо докладніше на idnepryanin.com.
Дитинство та юність поета
Майбутній журналіст народився у 1964 році у Дніпрі (на той час Катеринославі). Його батько був ремісником, він переїхав із Черкас, а мати займалася вихованням дітей – у Свєтлова пізніше народилася сестра на ім’я Єлизавета.
Інтерес до журналістики та письменства майбутній поет почав проявляти ще у 1917 році, тоді він уперше представив свої роботи в катеринославській газеті “Голос солдата”. За два роки журналіст узяв псевдонім “Свєтлов”, оскільки його призначили завідувачем відділу друку губкому комсомолу, а прізвище Шейнкман за батьком автору його рівня не підходило.
У 1920 році поет пішов добровольцем до армії, щоб захищати рідні землі. Спочатку він виїхав із Дніпра до Харкова, а вже у 1922 році вирішив перебратися до Москви. У Харкові поет встиг представити публіці свою першу збірку віршів, що отримала назву “Рейки”, щоправда, вона побачила світ тільки через рік після переїзду автора до Росії.
Вже тоді журналіст почав писати твори, які назавжди залишили слід у літературі. Приміром, знаменитий вірш автора “Гренада” описував безкорисливого бійця громадянської війни, а пізніше цей образ став ідеалом для наслідування, яким керувалося кілька поколінь довоєнної молоді.
Юний українець із наївною вірою в інтернаціоналізм залишає рідну домівку, щоб віддати землю іспанським селянам у далекій Гренаді, але в підсумку гине в ім’я ідеї.
Також популярність Свєтлову принесла й героїня вірша “Рабфаківці”, скромна дівчина двадцятих років, чию щоденну самопожертву можна порівняти з подвижництвом Жанни Д’Арк.
Несподівана образність, складні сюжетні повороти у віршах, близьких до балад, зробили вірші того часу абсолютно самобутніми. Поет представляв у своїх роботах особливий підхід та стиль, який одразу вражав читачів.
У 1927 році Свєтлов вступив до МДУ, але провчився там лише рік.
Робота в опозиції
Згідно з документами НКВС, Михайло Свєтлов працював у видавництві, де друкували нелегальну опозиційну газету “Комуніст”. Разом із ним над текстами для публікацій також працювали поети Михайло Голодний та Йосип Уткін. Зокрема, вони втрьох випустили випуск газети, присвячений 7 листопада 1927 року.
Нелегальна друкарня, яка друкувала газету, розташовувалася в будинку у Свєтлова.
У Москві видатний поет встиг стати членом літературного гурту “Молода гвардія”, учасники якого прославляли революційне перетворення світу. У 1924-1925 роках автор та журналіст входив до літературного гурту “Перевал”, довкола якого групувалися “попутники”.
До переїзду до Москви, ще у Харкові Свєтлов разом із Голодним влаштовували вдома у поета поетичні вечори та збирали кошти на потреби опозиційного нелегального Червоного хреста. Надалі радянський поет також надавав матеріальну підтримку сім’ям заарештованих опозиціонерів.
У 1926 році Свєтлов закінчив роботу над знаменитим віршем “Гренада”, пізніше його використовували для своїх музичних творів понад 20 композиторів із різних країн.
У 1934 році Свєтлов розкритикував щойно створену Спілку письменників СРСР, зазначивши, що від цієї організації нічого не чекає, крім офіційної підтримки влади. Також негативно він висловився і про третій Московський процес, порівнявши дії влади з убивствами. Усі опозиційні висловлювання поета тоді зафіксував інформатор НКВС.
У 1935 році, незважаючи на критику з боку влади, Свєтлов показав публіці свою нову п’єсу про колгоспне життя, що отримала назву “Глибока провінція”, але її швидко зняли зі сцени й не дозволили показувати далі.
З 1941 до 1945 року виходець із Дніпра працював кореспондентом газети “Червона зірка”. Спочатку він працював на ленінградському фронті, а потім перейшов в ударну армію північно-західного фронту. Саме там побачили світ вірші поета під назвами “На розгром ворога”, “Героїчний штурм” та інші. З’являлися роботи Свєтлова в газеті армії першого білоруського фронту.
Найвідомішим із військових віршів Свєтлова став твір під назвою “Італієць”, що з’явився у 1943 році. За бойову роботу у роки війни Свєтлова нагородили двома орденами Червоної Зірки, кількома медалями.
Пізніше Сталін отримав звіт НКВС про діяльність драматурга. Крім усього іншого, там зазначалося, що у 1936 році Свєтлов поширював антирадянський чотиривірш із приводу приїзду в СРСР письменника Ліона Фейхтвангера.
Видатні роботи
Після війни Свєтлов почав працювати перекладачем, він публікував своє бачення творів, перекладених з білоруської, туркменської, української, грузинської, литовської. Крім того, журналіст викладав у літературному інституті.
У 1959 році через довгий час після перерви Михайло Свєтлов представив свою нову збірку під назвою “Горизонт”, а ще через п’ять років світ побачила збірка “Мисливський будиночок”.
У 1967 році Свєтлов представив публіці “Вірші останніх років”, пізніше отримавши за них Ленінську премію.
Збірка сильно вразила шанувальників творчості дніпровського поета, адже у віршах він багато розмірковував про неминучий кінець життя. Річ у тім, що на той момент автор уже був хворий, й знав про це.
Проте, як і раніше, в його віршах можна було простежити властиву тільки автору іронію, химерні образи, афоризми.
Особливість творчості поета
Творчість Свєтлова практично протягом усього його життя була пов’язана з описом бойових подвигів бійців та воєнним часом – він часто намагався оспівувати вірність героя своїй мрії, передати романтику подвигу, показував буденну працю радянських людей.
Вірші та поеми автора здобули загальне визнання, а п’єси постійно ставили на сценах різних театрів, щоправда, вони не знаходили відгуку у глядачів, бо часто режисери не знаходили підходу до романтичних за тональністю творів.
Після смерті поета стало відомо, що останнім часом він працював над своїм твором під назвою “Дорослі казки”, це була своєрідна фантасмагорична проза, для якої характерна несподівана, але переконлива образність.
Вірші дніпровського поета та драматурга переклали багатьма мовами, а справжнє визнання прийшло до Свєтлова тільки через три роки після його смерті.
Пізніше здобули популярність й афоризми Свєтлова, а його гумор допомагав перетворити банальність.
Помер відомий журналіст родом із Дніпра від раку легенів восени 1964 року. Його поховали в Москві на Новодівичому кладовищі.
На честь поета назвали кілька вулиць у містах СРСР, а також мікрорайон у м. Каховка та річковий теплохід.
Крім того, назву “Михайло Свєтлов” дали й теплоходу, який з’явився на кадрах фільму режисера Леоніда Гайдая та сценариста Моріса Слободського. Так вони хотіли увічнити ім’я видатного драматурга, журналіста та талановитого поета.
Пізніше назву “Михайло Свєтлов” присвоїли кільком суднам, а під час зйомок теплохід “зіграли” одразу три інші лайнери.
Восени 1965 року влада Москви присвоїла ім’я поета одній із міських бібліотек, яка пізніше стала відома як “Свєтловка”.