Михайло Федорович Руднєв народився в родині батька вчителя з природознавства, який працював в одному з київських навчальних закладів, Федора Івановича Руднєва. Він був професором педіатрії при Катеринославському медичному інституті, а також деякий час працював у міській дитячій лікарні №3 міста Дніпра. Про історію професора, життєвий шлях якого протікав у Катеринославі, а пізніше і в Дніпропетровську, читайте далі на idnepryanin.
Початкові опанування у навчанні Михайло Руднєв отримував у великих містах імперії. Через передчасну смерть рідного батька, проживаючи посеред Санкт-Петербургу, Михайла Руднєва в 1884-му році віддали в 7-му міську класичну гімназію, де він і здобув освіту. Одразу по закінченню, у 1893-му році він вступає до Імператорської Військово-медичної академії. Під час навчання у класах академії Михайло Федорович захоплюється напрямком педіатрії. За час академічних років, він слухав лекції таких професорів, як Н. І. Бистрова (основоположник кафедри дитячих хвороб), а після відставки першого – Н. П. Гундобіна (знаменитий вчитель-професор).
Військовий досвід у піхотному полку
Отримавши відзнаку за успішне здобуття освіти в 1898-му році, із новим званням “лікар” Михайло Руднєв відправляється до військового відомства, де його зарахували на посаду “молодший лікар артилерії Морської фортеці” Імператора Петра Великого. Прослуживши в цьому місці до 1908-го року (десять років), з 1904-го року війни Російської імперії проти Японії Михайло Федорович Руднєв мав певні сподівання на отримання флоту, проте в результаті був лише запрошений на проводи на Далекий Схід Другої Тихоокеанської ескадри 2 жовтня 1904 року. Вона через півроку в ході активних бойових дій була майже повністю вбита японськими військами під час Цусімської битви.
Після військової служби, Руднєв проходив захист в 1910-му році. Успішно захистивши і отримавши звання “доктор медицини”, його призначили в 97-ий Лифляндский піхотний полк, який знаходився у країнах Балтії. Їхати до Балтійських країн Михайлу Федоровичу не прийшлось, адже він залишався на посаді як прикомандирований до Військово-медичної академії. Як позаштатний співробітник полку, він працював в кафедровій клініці дитячих хвороб професора А. Н. Шкаріна.
Переїзд до Катеринославу та робота у клінічній лікарні
У 1924-му році, як тільки в Катеринославській губернії помер славетний професор І. В. Троїцький, Михайлу Руднєву запропонували роботу у Катеринославі, очоливши його кафедру у міському медичному інституті. Погодившись на запропоноване, він почав свою роботу у наших краях із відновлення єдиної серед всіх губерній півдня України колишньої “безкоштовної дитячої лікарні імені І. М. Алексєєнко”, яка ще в 1913-му році була зведена та розрахована на 50 ліжок із хворими дітьми.
Перше, що він зробив, так це організував в безкоштовній лікарні перше відділення для маленьких дітей (немовлят), обладнав біохімічну лабораторію для досліджень та молочну кухню. На честь професора Михайла Федоровича Руднєва, який вніс вагомий внесок у розвиток міської системи медицини, і до сьогодення названа ця клінічна лікарня №3.
У 1924-му році М. Ф. Руднєв із сім’єю повністю переїхав до Катеринослава. Працював він у єдиній дитячій лікарні міста, яка довгий час приймала захворівших із територій Донбасу, Запорізької і деяких громад Херсонської й Миколаївської областей. За його ж ініціативою було організовано і Дніпропетровський інститут охорони материнства та дитинства, а також Дніпропетровське товариство дитячих лікарів. За такий недовгий час професор зміг створити передову клініку Катеринославщини.
Михайло Руднєв також відігравав важливу участь для максимальної реалізації власних ініціатив, тим самим за його сприяння Дніпропетровський науково-практичний інститут охорони материнства і дитинства проіснував аж до 1940-го року разом із науковим Товариством дитячих лікарів, проте пізніше все ж були зачинені.
У 1930-му році, проживши всього 56 років, Михайло Руднєв помер, не переживши тяжку хірургічну операцію, яка проводилась через важке захворювання органів нирок. Причина смерті офіційно встановлена, як безпосередні помилки лікарського персоналу. Похований був на одному з міських кладовищ, а після Другої світової війни був перепохований до Сурсько-Литовського кладовища тодішнього Дніпропетровська.
