Ігор Володимиров – видатний актор, режисер з унікальним баченням та педагог. Він народився в Катеринославі, виріс у Росії, а у 1978 році встиг отримати звання народного артиста. Про творчий та життєвий шлях відомого дніпрянина розповімо детальніше на idnepryanin.com.
Переїзд до Росії
Народився талановитий режисер та педагог у Дніпрі (на той час Катеринославі) в січні 1919 року. У рідному місті сім’я залишатися не хотіла, й після народження сина переїхала до Харкова. Коли Володимирову було 13 років, він разом із батьками виїхав до Ленінграда.
У 1936 році дніпрянин закінчив школу й одразу вступив до місцевого кораблебудівного інституту.
Після початку Другої світової війни пішов добровольцем до армії народного ополчення. Разом з іншими радянськими солдатами майбутній актор воював на фронті, захищаючи місто, де жив.
У 1943 році майбутнього режисера демобілізували, щоб він міг захистити свій диплом в інституті. У підсумку у тому ж році майбутній педагог отримав диплом про вищу освіту, опанувавши спеціальність “інженера із суднобудування”.
У тому ж році Володимиров пішов працювати до Центрального конструкторського бюро інженером, щоправда, вже за рік звільнився та почав працювати в “рибсудпроєкті” у Ленінграді, де працював за фахом ще протягом трьох років.
Працюючи інженером, виходець із Дніпра зрозумів, що насправді його покликання – театр, і у 1945 році він вступив до театрального інституту в Ленінграді, щоб освоїти акторське мистецтво. Довгоочікуваний диплом майбутній режисер отримав через три роки, у 1948 році.
Кар’єра в театрі
Здобувши освіту, Володимиров почав служити в обласному театрі оперети та гастрольному театрі в Ленінграді. Щоправда, пропрацював там актором лише рік.
Потім до 1956 року він працював у театрі ім. Комсомолу, в основному граючи ролі молодих героїв. Варто зазначити, що про своє творче майбутнє молодий актор почав думати серйозно після зустрічі з Г. Товстоноговим, який очолював у той час театр. Молодий актор не тільки грав помітні ролі у виставах режисера, а й під керівництвом досвідченого колеги встиг вивчити основи режисерського ремесла.
У 1956 році разом із режисером Г. Товстоноговим дніпрянин перейшов до драматичного театру ім. М. Горького, й там працював до кінця 1960 року, але не як актор, а режисером-стажистом. Протягом цього періоду зміг представити глядачам й кілька своїх власних постановок відомих творів.
Одночасно Володимиров працював й над виставами, які відбувалися на сценах інших театрів. Їх показували актори драматичного театру ім. В. Комісаржевської, театру музичної комедії та ім. Комсомолу.
У театрі ім. В. Комісаржевської режисер-початківець встиг попрацювати над виставами під назвами “Випадкові зустрічі” та “Час кохати”. Там у нього відбулася зустріч з А. Фрейндліх. У 1962 році вона остаточно перейшла працювати до театру ім. Лєнради, й там же розпочалася спільна робота та життя видатної акторки та режисера, вони разом працювали на сцені, а пізніше одружилися.
Кар’єра режисера
Наприкінці 1960 року Володимиров вже працював головним режисером та художнім керівником театру ім. Лєнради. Після відходу художнього керівника М. Акімова у 1955 році, який пропрацював там упродовж усього життя, творча група переживала кризу.
Саме тут почала проявлятися творча індивідуальність талановитого режисера. У нього було яскраве почуття гумору, вміння працювати з музичною партитурою вистави, він міг домовлятися із молоддю. Усі ці якості з часом допомогли сформувати нове бачення театру ім. Лєнради, так він вийшов на новий виток свого розвитку.
Режисер ретельно та скрупульозно підбирав у трупу нових акторів, але при цьому за короткий час зміг зібрати в театрі сузір’я творчих індивідуальностей.
Основну ставку від самого початку він зробив на молодих акторів В. Харитонова, Г. Жжонова, Д. Баркова, М. Пенькова, Л. Дьячкова, О. Равиковича, А. Петренка. Але, звісно, найбільш значущим став прихід до театру видатної акторки А. Фрейндліх, чиє ім’я на довгі роки стало нерозривно пов’язаним із театром та найбільш вагомими роботами режисера Володимирова.
Театр ім. Лєнради завдяки своїм постановкам вніс нові риси до театральної палітри Ленінграда того часу.
Бачення Володимирова допомогло об’єднати яскраву ігрову форму, ліричну публіцистику та всепроникну музичну стихію. Він сформував новаторську театральну стилістику.
На початку режисер яскраво передав тільки дві репертуарні лінії – одна показувала проблемний шлях громадян того часу, ставили вистави “Мій бідний Марат”, “Таня”, “Пігмаліон” Б. Шоу, “Ромео та Джульєтта” В. Шекспіра, а друга була музично-комедійною – на сцені показали твори “Жіночий монастир” В. Диховичного.
Але вже у 1966 році відбулася прем’єра постановки під назвою “Тригрошова опера” за Б. Брехтом, та стало зрозуміло, що в театрі імені Лєнради сформувався особливий синтетичний жанр, який зміг об’єднати у собі кращі риси ексцентрики та трагедії, публіцистики та ліризму, музичного та драматичного дійства.
Саме в цьому жанрі Володимиров зміг поставити свої найкращі вистави 1970-х років. Найбільший успіх серед глядачів мали вистави “Приборкання норовливої”, “Дульсінея Тобоська”, “Люди й пристрасті”, “Лівша”, “Трубадур та його друзі”. Вони відповідали новим інтересам глядачів того часу та загальній тенденції до розвитку нових жанрів та стилів, що формувалися під впливом вар’єте та популярних у ті роки рок-опер, шлягер-парадів, музичних гуртів. Серед вистав інших жанрів були, приміром, “Гравці” М. Гоголя, яка зберігається в репертуарі театру.
Весь період роботи в театрі ім. Лєнради вже відомий у всій Росії режисер приділяв багато уваги формуванню своєї трупи, при чому він запрошував до театру талановитих акторів, помічених ним на провінційних сценах.
Так у Ленінграді завдяки його зусиллям почав виступати А. Петренко, Г. Нікуліна, Є. Каменецький. За участю Володимирова на сцені театру ім. Лєнради в серйозних майстрів сцени виросли С. Мігіцко, М. Боярський, Л. Луппіан, О. Леваков, І. Мазуркевич, Є. Баранов, В. Матвєєв, О. Пузирьов, Т. Яковлєва, О. Олексахіна, М. Дев’яткін, Л. Леонова, О. Маркіна, С. Стругачов, О. Семенов, Є. Філатов та багато інших.
Викладацька діяльність
У 1963 році Володимиров вже почав викладати в інституті театру, музики та кінематографії, й пропрацював там до 1998 року.
Фактично режисер виховав кілька поколінь акторів, протягом багатьох років він вів акторську майстерню в ЛДІТМіКу, а його учні органічно вливалися в трупу театру.
У 1974 році завдяки роботі режисера при театрі ім. Лєнради відкрилася його філія – молодіжний театр, де грали молоді учні Володимирова. Акторів філії часто запрошували у вистави основного репертуару до театру, а на малій сцені вони продовжували грати свій репертуар.
У 1976 році Володимиров знову вийшов на сцену театру як актор, після перерви тривалістю у 20 років.
У 1980 році молодіжний театр виділили в окрему театральну структуру, й він продовжував далі працювати та представляти публіці нові вистави із різним акторським складом.
Поряд із роботою в театрі Володимиров встигав зніматися в кіно.
Разом зі своєю дружиною А. Фрейндліх він з’явився у фільмі Е. Савельєвої “Старомодна комедія”, відразу завоювавши любов глядачів.
Як режисер він зняв музичну кіноказку для дорослих “Зайвий квиток”, яка побачила світ у 1982 році. Головні ролі у картині грали Є. Соловей і М. Боярський.
Помер Ігор Владимиров у березні 1999 року на 81-му році життя в Санкт-Петербурзі.