Український спорт знає чимало історій, коли вольові люди не лише знаходили своє покликання, а й робили його популярним. Одним із таких творців став дніпрянин Андріан Гулевський – тренер зі сквошу, підприємець і натхненник спортивного життя міста. Його шлях – приклад того, як дисципліна, допитливість і віра у власну справу стають гарантами успіху. З початком війни Андріан ніби вийшов на новий корт – вже не спортивний, а волонтерський. Саме там, у безперервному русі допомоги іншим, спортсмен побачив інший сквош в Україні – у небезпечній грі з життям. Далі на idnepryanin.com.
Дитинство та перші орієнтири
Народився Андріан Гулевський у березні 1979 року у Дніпрі. Від дідуся успадкував не лише ім’я, а й твердість характеру, вимогливість до себе, прагнення все робити “на совість”. Від батька – любов до спорту та відповідальність. Його дитинство проминуло у русі – між басейном і шахівницею, авіамодельними гуртками та баскетбольним майданчиком. Баскетбол, як визнавав сам Андріан, дуже його захоплював – він міг грати годинами, не відчуваючи втоми. Але все ж таки обрав фізику та математику, а не спортивну кар’єру.
Школу закінчив зі срібною медаллю, вступив до Гірничого університету (сучасний НТУ “Дніпровська політехніка”), обрав інформаційні системи менеджменту. Але швидко зрозумів, що за гучною назвою стоїть звичайна програма, яка відкриває мало нового. Перевівся на менеджмент зовнішньоекономічної діяльності, де знайшов себе. Ще під час навчання активно працював із комп’ютерною технікою, здобував досвід у галузі технологій.
Кар’єра почалася з посади економіста у відділі міжнародних грошових переказів, а вже через пів року Андріан здобув місце провідного спеціаліста. Працюючи з системами MoneyGram і Western Union, Гулевський став одним зі співавторів створення Privat.Money – власної української системи переказів, яка пізніше увійшла в історію банківських технологій. Але з часом і там почав нудьгувати, бо постійно прагнув викликів та розвитку. А бажане несподівано знайшов у сквоші.
Дихання нового спорту
У 2005 році у Дніпропетровському національному історичному музеї імені Дмитра Яворницького відкрили 2 сквош-корти. Згодом Гулевський згадував, що закохався у сквош із першої миті, зрозумів, що це спорт, якого він так потребував. Одразу ж захотілося мати власний корт, клуб, розвиток – і з того моменту визначився з метою. Разом із друзями знайшов приміщення в одному з фітнес-центрів, орендував, встановив обладнання і почав розбудовувати власну спортивну справу. Андріан називав сквош життям у мініатюрі, бо там кожна секунда вирішує долю розіграшу. Треба не просто встигати, а й передбачати.
Перший чемпіонат України зі сквошу, що відбувся у Дніпрі, став для молодої спільноти гравців важливою подією. Тридцять два учасники – від аматорів до визнаних майстрів – зійшлися на одному корті. Першим суперником Андріана Гулевського виявився досвідчений гравець, тому виграти не вдалося. Але для нього ця гра стала цінним уроком, спортсмен продовжував тренуватися, доки не досяг вагомих результатів.
Сквош – гра, що народилася зі стіни
Варто пояснити, що це за гра, чому стала популярною. Сквош виник на початку XIX століття, коли учні лондонської Harrow School почали грати у ракетки у коридорах. Вони помітили: якщо м’який м’яч сильно стискається при ударі об стіну, то повертається більш швидко та непередбачувано. Перші гравці тренувалися у вузьких переходах, біля кам’яних стін. Мета гри була простою – вдарити м’яч так, щоб суперник не встиг відповісти. Перші корти збудували саме при школі Harrow, потім – у Кембриджі та Лондоні. У 1920-х роках сквош вийшов за межі Англії: з’явилися турніри, а престижний British Open став ареною, де народжувалися легенди.
У середині XX століття сквош пережив свою “золоту добу”, Європа, Індія, Австралія, Північна Америка створювали зали для гравців. У 1970-х роках вибухнув справжній світовий бум: корти будували у Дубаї, Буенос-Айресі, Сінгапурі та Каїрі, а гра зі стіною стала символом епохи. Сквош в Україні активізувався лише на початку 2000-х років у Києві, Харкові, Львові. Та справжній поштовх розвитку цього спорту у Дніпрі дала поява перших кортів, де у 2006 році відбувся перший чемпіонат України. У XXI столітті у сквош грають понад двадцять мільйонів людей у 185 країнах світу. Велика роль у цьому русі Федерації сквошу України, яка формує не лише турніри, а й культуру цього виду спорту.
Народження професіонала
Коли у Дніпрі почали з’являтися сквош-корти, Гулевський консультував, як облаштовувати спортивні зали, ділився досвідом, здобутим у будівництві. Так, крок за кроком, він став керівником зі сквошу в Україні, який не лише грав, а й формував простір. У 2013 році Андріан виборов звання чемпіона України серед аматорів, колеги радили виступати вже серед професіоналів. Він спробував і вдало: тримався між 9 і 13 місцями – стабільно та гідно. Гулевський розповідав, що доводилося грати з двадцятирічними, тому було важко. Але не здавався, кожен виграний м’яч був для нього доказом, що справжня сила – не у віці, а у волі.
У 2012 році Андріан склав іспити за перший курс Європейської сквош-асоціації, здобув перший тренерський рівень. Навчання відбувалося у Києві за участі європейських майстрів – подія, яка стала для Андріана новою сторінкою життя. Через рік здобув другий рівень. Почав замислюватися про третій, але життя внесло свої корективи. Втім, тренер зі сквошу в Україні переконаний, що у цьому спорті головне – не диплом, а відчуття процесу. Бо результат приходить лише тоді, коли є любов до гри.
Кордони досвіду
У сквоші Андріана приваблювала відсутність меж у зростанні майстерності. Хоча було нелегко, бо цей спорт давав величезне аеробне навантаження. Адже працювало все тіло, якщо у тенісистів домінує одна рука, то у гравців у сквош – обидві. Але спортсмен переконався: якщо тримати себе у тонусі, то гра підкоряється. Клієнти Гулевського – представники різних професій, але однаково захоплені сквошем. Тренер певен: це тому, що зібралися не випадкові люди, бо цей спорт статусний, але не для демонстрації. А для тих, хто цінує інтелект у русі. Час від часу Гулевському доводилося долати й інші виклики – фінансові. Адже щоб розвиватися, потрібні не лише натхнення й любов до справи, а й ресурси.
Тоді Андріан робив те, що властиве лише рішучим людям: змінював координати життя. Так у його біографії з’явилася Аляска. Далека, холодна, майже легендарна. На рибопереробних заводах працював 4 роки поспіль – по 3-4 місяці щороку. Сквош доводилося відкладати, але відмовлятися від нього спортсмен не збирався. Тренував клієнтів до від’їзду та після повернення. Коли повернувся в Україну назавжди, почав брати обмежену кількість учнів – 2-3 заняття на день, щоб вистачало часу на родину та інші цікаві проєкти.
Своя лінія фронту
Коли на Україну впали перші ракети, Андріан Гулевський разом із дружиною Настею взялися до волонтерства. Спочатку допомога здавалася скромною: зібрати постіль, знайти теплий одяг, купити харчі для переселенців. Але потім маленькі дії вилилися у великий рух. Волонтерські групи розросталися, люди об’єднувалися, сквош-клуби в Україні перетворювалися на пункти координації. Андріан розповідав журналістам, що всі гравці у сквош стали командою волонтерів, шукали машини для фронту, ліки, тепловізори. У кожного був свій напрям, але спільна мета.
Гулевському доводилося й особисто доставляти у “сіру зону” вантажі та автівки. Спочатку було страшно, але потім звик. Підтримувала думка, що там хлопці дуже чекали на допомогу. Вбачав у роботі свою лінію фронту. Розповідав журналістам, що колись щастя здавалося простим: дім, дружина, дитина, море, спокій. З початком російського вторгнення все змінилося. Найбільше щастя бачить у перемозі. А вже потім хотів би показати Аляску коханій дружині Насті та й у цілому поподорожувати.
Метафоричний корт життя
Сквош у житті Гулевського відійшов на другий план, і не тому, що зникло бажання грати. Просто змінилися пріоритети, бо волонтерство забирає багато часу. Певен, що всі прихильники сквошу в Україні опинилися в одній грі, тільки м’яч став іншим. Завжди бачив у цій грі метафору життя, бо вона дарує свободу думки та дії в обмеженому просторі. А ще допомагає розібратися, наскільки людина здатна розширити межі всередині себе, зробити свій важливий “швидкий крок” – назустріч не лише власній меті, а й тим, хто потребує допомоги. І у цьому – філософія тренера зі сквошу Андріана Гулевського, його рух та віра. Так, сквош в Україні перетворився на гру зі смертю. На думку спортсмена, справжній поєдинок – не лише на корті, а й там, де люди тримають удар. І не опускають ракетку навіть тоді, коли м’яч життя летить у темряву.
Джерела: