Іноді життя підкидає нам зустрічі, які запам’ятовуються на все життя. Саме такою є зустріч з Григорієм Іващенком! Неможливо забути цього чоловіка з глибоким поглядом і особливою енергетикою. В ньому є щось магічне – ніби він одночасно живе у кількох вимірах: у минулому, яке так добре знає, у сьогоденні, яке творить, і в майбутньому, яке передбачає. Далі на idnepryanin.
Коли заходиш до його Світлиці, відразу розумієш – це не просто місце, це портал між епохами! Тут минуле оживає і промовляє до тебе через старі фотографії, рушники, глечики… А Григорій Лукич – ніби провідник, який допомагає розшифрувати ці послання з минулого.
“Батьківщина – це не тільки простір, а ще й час”, – часто повторює він слова, які стали його життєвим кредо. І справді, він допомагає всім нам відчути цей зв’язок із часом, із нашим корінням, з тим, що було задовго до нас і що залишиться після.
Гості Світлиці: діалог поколінь
А ви знаєте, скільки цікавих людей побувало в його Світлиці? Просто неймовірно! І лікарка та меценатка з Торонто Марія Фішер-Слиж, і заступник директора Інституту літератури НАНУ Сергій Гальченко, і видавчиня Ліда Лихач, і музикант Тарас Компаніченко, і письменник Юрій Андрухович! А ще історики, мовознавці, громадські діячі…
Одного разу сам Юрій Андрухович, відвідавши Світлицю, так захопився спілкуванням, що навіть запізнився на іншу зустріч! Мабуть, очікував побачити щось “шароварне”, а натрапив на глибокий, інтелектуальний простір, де є про що поговорити.
А ще тут часто виступає Михайло Мельник зі свого театру одного актора “Крик”. Григорій каже про нього: “Він – людина, яка зробила сама себе, “self made man”, ми з ним в одній системі координат”. І це дуже важливо для студентів: зрозуміти, що треба вміти самим робити себе, а не тільки очікувати допомоги від інших.
Видавничі проєкти та літературні скарби
А про його участь у видавничих проєктах ви чули? Це ж неймовірно цікава сторінка його життя! Разом з бізнесменом і бібліофілом Андрієм Яловим (до речі, теж випускником ДІІТу) вони створили в Дніпродзержинську (сучасне місто Кам’янське) приватне видавництво “Видавничий дім “Андрій”.
І знаєте, які амбітні цілі вони собі поставили? І багато чого вдалося зробити! Наприклад, у співпраці з Інститутом літератури НАН України видали так званий “Другий Кобзар” Тараса Шевченка. А ще – факсимільне видання рукописної книги “Wirszy T. Szewczenka”, створеної двома молодими приятелями Шевченка, Яковом де Бальменом і Михайлом Башиловим у польській транслітерації з їхніми ж малюнками, з правками самого Тараса Шевченка, його ж автографами на чистих аркушах.
Григорій Лукич каже, що навіть якби ці книги не отримали високої оцінки на Львівському форумі видавців, участь у цих проєктах він все одно вважав би подарунком Долі. Оце так відданість своїй справі!
Вчителі, що формують особистість
А тепер трішки про тих, хто сформував самого Григорія Лукича. Бо ж не на порожньому місці виростають такі унікальні особистості, правда?
З особливою теплотою він згадує свою першу вчительку – Варвару Артемівну Опришко, географа Дмитра Петровича Соломка, історика Леоніда Григоровича Череватенка, літератора Любов Іванівну Минтюк. А з університетських викладачів – професорів Ірину Федорівну Ковальову, Миколу Павловича Ковальського, Юрія Андрійовича Мицика, Ганну Кирилівну Швидько та доцента Миколу Дмитровича Мартинова.
Особливо тепло відгукується про Миколу Павловича Ковальського. Коли в 1994 році відроджувалася Острозька академія, його як відомого фахівця, до того ж волиняка, уродженця Острога, запросили на посаду проректора з гуманітарних питань. І він погодився починати все з нуля – справжній вчинок вченого і громадянина!
От такі люди оточували Григорія Іващенка, формували його світогляд, передавали йому свої знання і досвід. І він тепер передає це все своїм студентам. Таким чином і зберігається спадкоємність поколінь, зв’язок часів, про який він так часто говорить.
Козацький дух у картах і творчості
Знаєте, яку унікальну річ створив Григорій Іващенко? Авторську колоду карт “Козацькі”! Це не просто карти, а ціле мистецьке явище! Уявіть собі, замість звичних королів, дам і валетів – справжні козацькі постаті, виконані у стилі традиційної української вишивки хрестиком по білому полотну!
А що найцікавіше – цю колоду він присвятив пам’яті свого наставника, Володимира Кунцера, колекціонера і краєзнавця з Кам’янського. Ця людина справила неймовірний вплив на становлення Григорія як митця і дослідника. “Кожна зустріч із ним була для мене як ковток свіжого повітря у застійні ранні 1980-ті”, – згадує Іващенко. Оце так вдячність учня перед своїм вчителем!
І знаєте, ці карти – не просто красиві картинки! В них закодовані глибокі смисли, українська історія, культурні символи. Коли гортаєш ці карти, ніби здійснюєш подорож у часі, відчуваєш дух козацької доби! Недарма ж колода отримала таке визнання серед знавців!
Світлиця, що говорить мовою символів
А про Світлицю Григорія Лукича можна говорити годинами! Знаєте, як вона створювалася? Стихійно! Спочатку студенти почали приносити як творчі завдання автентичні речі сільського побуту зі своїх родин – і кожна річ мала свою історію, свою “легенду”!
І от з цих окремих фрагментів поступово склалася цілісна картина. Але найцікавіше, що в основі концепції Світлиці лежить тріада понять “Дім–Рід–Добро”. Григорій Лукич каже: “У Світлиці не варто шукати правди побуту, тут треба спробувати осягнути істину буття”. Вам не здається, що це глибока філософія?
А фотографії! Боже, скільки там старих чорно-білих фото! Із сімейних архівів студентів, викладачів, друзів… Григорій Лукич створив неймовірну композицію “Україна ХХ” – це мозаїка з фото відомих людей і “маленьких” безіменних українців: червоноармійців і бандерівців, колгоспників і вчителів, дорослих і дітей. І між ними – чорний прямокутник, символ безповоротних втрат…
Пам’ять, закарбована в слові
У “шухляді” Григорія Лукича є цікавий рукопис – “Продаєцця хата. Як я провів літо у селі”. Це щоденникові записи літа 2007 року, коли після смерті мами він жив з онуком на Полтавщині в рідному селі Бурімка, в батьківській оселі, яку треба було продати.
Там багато згадок про його шкільне дитинство, про людей, з якими він жив і співіснував у часопросторі, яких сьогодні вже немає. Він планує доповнити ці записи фотографіями та оригінальними малюнками. І уявіть собі, хоче видати книжку накладом лише у 9 примірників! “Für weniger als wenige” – “для менш ніж для небагатьох”, як кажуть німці.
Оце так підхід! Не для слави, не для грошей, а для найближчих, найрідніших людей. Для тих, хто зрозуміє. Бо найцінніші речі не потребують великої аудиторії — вони знайдуть свого читача, свого глядача, свого слухача.
На питання, чи планує він ще якісь проєкти, Григорій Іващенко загадково усміхається. Мовляв, час покаже. І ця усмішка говорить більше, ніж слова – так, попереду ще багато цікавого, несподіваного, творчого. Бо такі люди, як він, не зупиняються на досягнутому. Вони завжди в пошуку, завжди в русі, завжди відкриті новому.
Цей чоловік – справжній патріот України. Але не той, що б’є себе в груди і кричить гасла, а той, що щодня, щогодини своєю працею, своїм талантом, своїми знаннями робить внесок у розвиток української культури, у збереження нашої історичної пам’яті, у виховання молодого покоління.
І хочеться вірити, що ще багато-багато студентів матимуть щастя навчатися у Григорія Лукича, ще багато гостей відвідають його Світлицю, ще багато людей відкриють для себе його творчість. Бо такі особистості як він, – справжній скарб нашої культури, наша жива історія, наше національне багатство!