Годинник – невід’ємний атрибут нашого повсякдення. Він неупереджено відмірює наші миттєвості, дні, місяці, роки і ми навіть не замислюємо над сакральністю цього дивного людського творіння. Інструмент, який вимірює наше життя. Є люди, які сприймають його як витвір мистецтва. І він заслужив на це, тому що годинникарство – унікальна професія, яка вимагає особливих навиків і таланту. Електронні годинники, гаджети , що надають нам готові показники часу, це раціональні винаходи сучасності. Але вони ніколи не замінять витвори ручної роботи, справжні мистецькі шедеври, які несуть в собі магію часу, пише idnepryanin.com.
Актор, що цінує час
Провідного актора Дніпровського Національного академічного музично-драматичного театру імені Шевченка Владислава Олійника знають у місті по зіграних ролях. Він уже тридцять років пов’язаний з театром. І тут раптом таке захоплення – годинники!
Він сам говорить, що не знає, як це вийшло. Просто з’явились гроші на якусь дорогу річ і він вибрав собі саме годинник фабрики Тіссот. А потім почитав книжку про цей бренд і стало цікаво, чому інколи швейцарський годинник коштує більше в два-три рази, ніж, скажімо, автомобіль. Заглибився в пошуки додаткової інформації, в історію швейцарської годинникової справи і так став колекціонером.
Про колекцію
З моменту придбання першого годинника в 2007 році вже зібрано більше двадцяти по-своєму унікальних екземплярів: десяток кишенькових і трохи більше наручних. Є годинники, яким більше ста років.
Колекціонер говорить, що не збирає старий чи новий мотлох, тільки цінні екземпляри, не масовий продукт. Всі його годинники справні і бездоганно вимірюють час. Владислав знайшов у Дніпрі майстра, який професійно ремонтує і реставрує старі механізми. Це Володимир Гусєв.
Він продовжувач династії годинникарів, його батько теж займався цим тонким ремеслом. Владислав говорить, що годинникарі – народ закритий, мовчазний, тому треба було якийсь час, щоб підступитись до майстра, увійти в довіру.
Про годинники можна говорити безкінечно
В. Олійник так захопився своїм хоббі, що воно вже переросло в другу професію. Він навіть думає про можливість навчатись годинникарській справі. Правда, в Україні таких фахівців не готують, але є лічені школи за кордоном. А чому б і ні? Він приводить приклад Германа Герца, родом із Бердянська, який в дореволюційні часи поїхав навчатись в Німеччину і став одним із засновників годинникової марки.
Це велике досягнення, коли ім’я майстра стає брендом. Треба пройти нелегкий і конкурентний шлях до визнання.
Такі поштучні годинники, зроблені відомими майстрами, продаються на аукціонах. В.Олійник розповідає про відомих швейцарських годинникових майстрів, які працюють сьогодні і створюють найкращі годинники у світі. Роблять кожну деталь своїми руками, за старовинними технологіями, старовинними інструментами , якими робили годинники двісті років тому. Вони продовжують традиції годинникарства. Величезний обсяг роботи, який потребує високої кваліфікації майстра, вкладається в маленький механізм. Це не масовий продукт і він не потребує реклами. Але про такі унікальні витвори мистецтва пересічні люди навіть не знають.
Тому колекціонер бачить свою місію в тому, щоб доносити до людей, розкривати незнайомі сторінки годинникового мистецтва не як майстер, що сам творить, а як той, хто сприймає і розуміє цю красу і ділиться нею з іншими.