Марлен Матус: дніпровський філософ і мрійник

19. March 2021 Lyubov Klimenko

Є така особлива порода людей, які стають легендами при житті і здається, що вони вічні, вони будуть завжди, як повітря, як схід сонця…А коли їх не стає, то ця вже нова дійсність довго не сприймається і пам’ять намагається стерти її, чіпляючись за звичні, приємні спогади. Саме такою людиною був Марлен Матус. Вже скільки років  без нього так і не примирили з не відворотньою реальністю людей, які знали його, спілкувались з ним, навчались у нього чи просто комфортно перебували в його незвичайно активному творчому енергетичному полі, пише idnepryanin.com.

Він залишається знаковою особистістю в культурному просторі не лише нашого регіону, а і далеко за його межами. Людина-легенда, фотограф, засновник дніпропетровської школи фотографії, засновник аматорської дитячої кіностудії «Веснянка», романтик і лірик, філософ і мрійник…

 Фотоклуб «Дніпро»

Наприкінці сімдесятих років минулого століття у нашому місті був заснований фотоклуб «Дніпро». Ця подія відбулась, дякуючи зусиллям молодого, закоханого в фотографію тоді ще аматора Марлена Матуса. Хоча його аматорство мало вже досить немалий досвід, тому що фотографувати він почав з 12 років.
 

 

 Марлен Якович  у своїх спогадах говорив, що це був клуб любителів фотомистецтва, саме від слова любити. В клубі об’єднались такі ж молоді і натхненні фотографією люди, які не сприймали стереотипів, прагнули самовираження, експериментували, дискутували… Це призвело до неабиякого сплеску фото творчості і навіть згодом в легітимному мистецтві  отримало свою назву «Дніпропетровська школа фотографії». 

Дніпропетровська школа фотографії

Відомий куратор багатьох виставок Євгеній Березнер першим відзначив специфіку творчого почерку дніпропетровських фотомитців і саме він ввів поняття «школа» . 

Знаковим є те, що неформальна , яскраво виражена школа фотографії народилась в закритому тоді місті. В замкненому колі народжувалось щось оригінальне, не схоже на загальноприйняті стандарти, суперечливе і напрочуд живе.

Мистецтво душі

Як згадує дружина Матуса, художниця Ніна Довгялло, цілком можливо, що вона б не стала художницею, коли б не Марлен.
 

Коли вони одружились, до них постійно ходили творчі люди. Вони сперечались, обговорювали якісь цікаві речі на кухні, а дружина  в той час сиділа вдома з хворою дитиною. І їй теж хотілось займатись якоюсь творчістю. Марлен запропонував навчитись фотографувати. Але вона розуміла, що так як чоловік робити це ніколи не зможе. Бо він же філософ. Тому вирішила почати малювати. Чоловік завжди її підтримував, хвалив і надихав своєю творчою енергією. Мама Ніни Петрівни, дякуючи Матусу, вже в літньому віці почала ткати килими, та ще які! Ткані картини за мотивами художника Шагала, емоційні, яскраві  картинки природи – справжні витвори мистецтва!

Дружина  згадує ще одну пригоду. До сусідки приїздила родичка і так цікаво розповідала різні історії, була чудовою співрозмовницею. Марлен Петрович їй говорить - вам треба писати. І вона стала писати і друкуватись в різних виданнях. Він у кожній людині бачив обдарування.

 Побачити в людині іскру Божу – це теж мистецтво. Мистецтво душі…

«Веснянка». Невідома історія

Сьогодні дитячий кіноцентр «Веснянку» знають далеко за межами регіону і України. Це вже визнаний бренд Дніпропетровщини. А народився він теж з легкої творчої руки Марлена Матуса. Хоча спочатку задум був прив’язаний бажанням допомогти хорошій, талановитій людині, яка втратила роботу і була переслідувана владою. Марлен Якович тоді працював на станції юних техніків, там же вже функціонувала його кіно фотостудія. Матус запропонував директорові створити дитячу мультиплікаційну студію, посилаючись на те, що є фахівець, який вміє це робити і за рік про них заговорять.  Цей «фахівець» не вмів малювати і був далекий від мультиплікації, але роботу отримав. Робили мульт студію з нуля усі разом, допомагали друзі. Марлен Якович слово стримав , про них скоро не лише заговорили, а дізнались на престижних дитячих фестивалях, бо все, за що він брався, наповнювалось змістом і творчою енергією.

До останніх днів Марлен Якович був художнім керівником кіноцентру. Методика роботи з дітьми, інтуїтивно закладена Матусом з самого початку, виявилась єдино вірною і підтвердилась багаторічним досвідом. Тут не насаджують знання, а ставлять метою розкрити внутрішній потенціал дитини. Педагоги працюють делікатно і з повагою до юних особистостей. Сюди не відбирають кращих, приймають усіх бажаючих, тому що Марлен Матус завжди стверджував, що у кожної дитини закладене дарування,треба лише його розгледіти, створити умови для того, щоб  творча іскра  спалахнула. 


 

 

 Вже минуло сім років після його смерті , але творчий дух і  енергетика вчителя зберігаються в стінах студії і в дитячих кіно творах. Кілька поколінь, що пройшли через кіноцентр, не просто навчились анімації і знімати кіно, а освоїли набагато важливіший урок – помічати прекрасне в буденному, розкрили свій внутрішній світ і стали просто хорошими людьми. Є і такі випускники «Веснянки», хто  зв’язав свою долю з кіномистецтвом. 

«Сторінки старого альбому»

Марлена Матуса якимось чином вистачало на все. В «Веснянці» щорічні кінофестивалі, майстер – класи для керівників дитячих аматорських кіностудій, участь у міжнародних фестивалях дитячої творчості, звідки «Веснянка»  регулярно привозила найвищі нагороди… 

 

Але фотографія завжди йшла паралельно. Через 30 років Матус повернувся до своїх старих дитячих негативів і зробив унікальну фотовиставку «Сторінки старого альбому». (1951-1958 роки).




 

 

 Унікальність її в тому, що юний фотограф , не обмежений ніякими рамками, емоційно і захоплено відтворив післявоєнні нелегкі часи. В цих фото чистота світосприйняття і відверта правда реальності.


 

 

 Пізніше Матус продовжив проект, відшукавши тих людей, що були на його юнацьких світлинах, і назвав його «За мотивами сторінок старого альбому». На паралельних фото були діти і дорослі люди, які вже прожили життя.

  

Марлен Якович був людиною ерудованою, енергійною і неспокійною.





 

 

 Його творчих ідей вистачило б не на одне життя.  У нього багато нагород і почесних звань, але найбільша нагорода – це кілька поколінь дітей, що пройшли через «Веснянку» за 50 років і відкрили свої серця для творчості. В кожному з них збереглась частинка щедрої душі МАЙСТРА.