Історія донорства нараховує тисячі років, перші спроби переливання крові були зафіксовані у Лондоні у 1840 році під керівництвом професора Бланделла. Сучасну медицину вже важко уявити без такої процедури та запасів крові у медичних закладах. Але найскладніше – пошуки донорів, бо з початком російсько-української війни потреба у переливанні зросла в десятки разів. Кров необхідна у великій кількості пораненим, а ще ж є й інші категорії хворих, які того потребують. Тому ініціатива стати добровільним донором всебічно підтримується і державою, і суспільством. Тільки на Дніпропетровщині мешкає понад 30 Заслужених донорів України, які здавали кров понад 100 разів, і близько 10 000 почесних донорів. Але найвищий рекорд – 794 донації встановив у 2024 році дніпрянин Володимир Ніколаєв, якому виповнилося 78 років. Далі на idnepryanin.com.
Чому вирішив стати донором?
На свій вік Володимир Ніколаєв почувається бадьоро і певною мірою пояснює це тим, що постійно оновлює кров. Вперше став донором у 31 рік і з того часу робив це майже щомісяця. Найбільша кількість донацій припадає на 2005 рік – аж 23 рази. За все життя цей дивовижний чоловік здав 650,5 літрів крові, цей рекорд залишається неперевершеним. Як і кількість його донацій. У Всесвітній день донора 2024 року він здав кров у 794 раз, що зареєстровано офіційно у Книзі рекордів України.
Журналістам різних видань пан Володимир розповів, що вперше пішов до медичного закладу здавати кров ще студентом, коли попросили про допомогу. Працював архітектором та інженером-механіком безпілотних летальних апаратів, 25 років присвятив науці та роботі в університеті. Бачив приклад старших товаришів, адже за радянських часів стати донором було почесно. Люди відгукувалися на прохання рідних, знайомих, коли потрібна була кров для породіль або травмованих. Тоді здавання крові стало майже звичним елементом сьогодення, у будь-який момент могли звернутися з проханням рідні чи друзі і відмовляти було не прийнято. Володимир Ніколаєв на все життя зберіг упевненість, що це необхідно робити, незалежно від того, триває війна чи її немає. Адже люди й травмуються, і народжують в усі часи. А відтак і допомога їм теж потрібна.
Закон про донорство крові
Варто згадати, що навесні 2024 року Кабмін схвалив Стратегію розвитку добровільного безоплатного донорства крові, що позитивно позначилося і кількості донорів, і на системі здавання крові взагалі. Закон передбачив створення єдиної бази донорів та постійну перевірку запасів. А ще – ліцензування дій для закладів, які заготовляють кров, посилення вимог до безпеки та процесів забору, правильне зберігання крові та її компонентів. Якщо заклад цього не дотримується, то його позбавляють ліцензії. А ще прибрали скасування обмежень щодо реєстрації, що дуже спростило проходження процедури для мешканців інших міст і селищ. Враховуючи кількість переселенців, студентів, які мешкають у чужому місті й готові стати донорами, це дуже важливе позитивне зрушення для системи в цілому.
Сила позитивних змін
Щоб зрозуміти цінність вчинку пана Володимира, варто згадати ситуацію з донорством в Україні. Українські медики відзначають, що донорство продовжує утримувати свою лінію оборони, і перехід від стихійного донорства до системного суттєво спростив пошук добровольців. Бо тільки завдяки безплатним донорам країна закриває потреби у крові, які під час війни дуже великі. До речі, за аналогічним принципом працюють країни Європи та США. Варто відзначити, що й українці не залишаються байдужими. З лютого 2022 року медичні заклади Дніпропетровщини працюють з великим навантаженням, у перші місяці війни біля лікарень і станцій переливання крові вишиковувалися багатокілометрові черги охочих здати кров. Лише у перший день російського вторгнення лікарні Дніпра, Кам’янського, Кривого Рога, Нікополя прийняли 935 донорів.
Лікарка-анестезіологиня Дніпропетровської обласної лікарні імені Мечникова Тетяна Канчура розповіла журналістам інтернет-видання “Ostro.org”, що дуже часто пораненим бійцям доводиться переливати рекордну кількість крові. Тому рішення уряду, яке дозволяє бойовим медикам самим робити переливання ще до шпиталю надзвичайно важливе для порятунку життя. Не рідкість і довготривалі евакуації, коли час дійсно на вагу золота, а якщо переливати саме кров, а не фізрозчин, шанси вижити у пораненого дуже зростають.
Дніпропетровщина – лідер донорства
З початком російсько-української війни кількість охочих здати кров дуже збільшилася, тільки на Дніпропетровщині нараховується 400 000 донорів. У 2023 році 49% з цієї кількості здавали кров уперше, а у Дніпрі таких “першачків” набирається 69% від загальної кількості добровольців. Більшість із тих, хто спробував, приходять потім знову і знову. Донор Станіслав Балдін, який приїхав із Бахмута, розповів журналістам видання “Freeradio.com.ua”, що робить це насамперед для військових, бо там дуже потрібна кров для того, щоб вижити. І цивільним це теж потрібно, бо люди хворіють і отримують травми не менше, ніж у мирні часи. Так що його внесок може комусь врятувати життя. У цьому твердженні він схожий на дніпрянина-рекордсмена Володимира Ніколаєва.
Переселенка з Маріуполя Тетяна Жук здавала кров тричі, вона певна, що донатом крові українці мають підтримувати ЗСУ не менше, ніж фінансовим. А ще – рятувати життя травмованих жахливими російськими обстрілами. Страх виникає тільки вперше, потім всі побоювання зникають. Такої ж думки дотримується медійник Дніпра Артем Лисенко, котрий вперше став донором у 2017 році. Тому передувала страшна подія, коли одного з підлітків у місті ровесники облили заради розваги запальною сумішшю і підпалили. На прохання здати кров відгукнулося чимало дніпрян, і він теж. З того часу 15 разів здавав кров і 45 разів був донором плазми.
На думку Артема треба змінювати ставлення до донорства у суспільстві. Коли почалася війна, всі почали масово здавати кров, це правда. Але поступово інтерес до теми почав вщухати. А це – неправильно. Більшість людей сприймають донорство на межі благодійності. А його треба зробити популярним, можливо навіть модним. Разові кампанії та акції вже не спрацьовують, принаймні надовго. Крім того, донорство – це ще й дотримання здорового способу життя, що теж є гарним стимулом для молоді. Якщо не змінювати підхід до популяризації донорства, ситуація не зміниться. А вона має змінитися, і тільки законів тут замало. Потрібна реакція з боку суспільства.
Живемо далі – певен рекордсмен зі здавання крові Володимир Ніколаєв
Повертаючись до геройського дніпрянина, треба сказати, що він збирався й надалі здавати кров. І можливо навіть перевершити свій же встановлений рекорд. Говорить, що вік тому не завада, донорство впливає на організм тільки позитивно, якщо дотримуватися порад медиків. Крім того, у лікарнях та на станціях переливання крові лікарів багато. Раптом щось піде не так, йому миттєво нададуть допомогу. А головне – переконаний пан Володимир – після здачі крові він почувається бадьоро, повертається додому задоволеним із думкою, що тепер буде жити далі, бо комусь потрібен. А якщо потрібен, то це вже чудово.
Відзнаку про найбільшу кількість донацій і найдовший стаж донорства вручила рекордсмену представниця Національного реєстру рекордів України Олена Булах. Вона відзначила, що цей рекорд вже офіційно зареєстрований і перевершити його нереально. Принаймні, на її думку. Пан Володимир надав усі свої документи, фахівці ретельно вираховували кожен місяць і рік, щоб нічого не загубити. Готувалися півроку, провели величезну роботу, але впоралися. І пані Олені теж приємно, що заслуги донора Ніколаєва належно відзначили, тож вітати його рада. Адже протягом десятиліть свого донорства він врятував чимало життів. А це дорогого варте.