Сьогодні ми знайомимося з видатним українським диригентом Володимиром Андрійовичем Колесником, чиє життя та творчий шлях стали яскравим прикладом цілеспрямованості та відданості своїй справі. Далі на idnepryanin.com.
Володимир Колесник народився 7 вересня 1928 року у місті Дніпропетровськ (нині Дніпро). З юних років він був зачарований музикою, що призвело до занять у музичній школі за класом баяна.
Однак Друга світова війна внесла свої корективи до планів юного музиканта. У 14 років він разом із сім’єю був евакуйований на Урал, де йому довелося на якийсь час залишити музичні заняття і працювати на заводі разом з батьком.
Після закінчення війни родина Колесникових повернулася до Дніпропетровська. І саме тоді, у 20 років, Володимир, не роздумуючи, вступив на диригентсько-хоровий відділ Київської державної консерваторії імені П. І. Чайковського.
У консерваторії доленосною стала зустріч із легендарним хоровим диригентом України Григорієм Верьовкою. Під його чуйним керівництвом Володимир осягав усі тонкощі хорового мистецтва, від сольного співу до нюансів управління хором.
Він жадібно вбирав знання, відвідував репетиції симфонічного оркестру, оперні постановки, прагнучи взяти собі найцінніше: як вести репетицію, інтерпретувати музику, керувати колективом.
Така цілеспрямованість і працьовитість не могли залишитися поза увагою. Вже у 1950 році, після закінчення консерваторії, Володимир Колесник розпочав свій шлях до вершин диригентської майстерності.
На оперному небосхилі спалахнула нова зірка
Вже у студентські роки його талант не залишився непоміченим. Бувши на третьому курсі, він отримав запрошення до Київського оперного театру як асистента хормейстера. А у 1952 році, за рекомендацією самого Григорія Гурйовича, обдарований музикант обійняв посаду головного хормейстера цього ж театру.
Доленосний поворот стався під час постановки опери “Князь Ігор” А. Бородіна. Головний дириґент, маестро Пірадов, уже вів за собою оркестр, але залаштунковий хор половецької варти під керівництвом тодішнього хормейстера не лагодився. Репетиція зайшла в глухий кут.
У цей час художній керівник театру, М.П. Стефанович звернув увагу на молодого Колесника, що знаходився поруч і, не роздумуючи, запропонував йому взяти ситуацію до своїх рук. Володимир, не втрачаючи жодної секунди, блискуче впорався із завданням.
“З завтрашнього дня ти – головний хормейстер театру!”, – проголосив Стефанович, започаткувавши карколомну диригентську кар’єру 25-річного юнака.
Одночасно він очолив хор столичної опери, що налічує близько 100 співаків. Це стало трампліном до вершин музичного Олімпу.
Кар’єрний зліт від хормейстера до маестро
Плідна робота Володимира Колесника як хормейстер Київської опери (1952-1971) ознаменувалася не лише його самовідданою роботою з хором, а й стала трампліном до нових вершин.
Саме в цей період він почав пробувати себе як дириґент, дебютувавши в 1958 році з оперою М.В. Лисенка “Різдвяна ніч”. За роки роботи Колесник диригував практично всім спектром української класики, яка була представлена в репертуарі театру.
“Запорожець за Дунаєм”, “Наталка Полтавка”, “Тарас Бульба”, “Богдан Хмельницький” – ці та інші шедеври української опери звучали під його чуйним керівництвом, розкриваючи всю глибину та красу української музичної культури.
Під керівництвом Володимира Андрійовича хор Київської опери перетворився на злагоджений, дисциплінований та високопрофесійний колектив, здобувши славу одного з найкращих у країні.
Талант Колесника не обмежувався диригуванням оперних вистав. Упродовж багатьох років він був постановником та диригентом так званих “урядових концертів”, присвячених важливим подіям у житті України. У цих концертах брали участь найкращі оркестри, хори та солісти з усієї країни.
Кожен етап розвитку Київської опери того періоду тісно пов’язаний із діяльністю Володимира Колесника, чи то його робота хормейстером-постановником, чи диригентом.
Динамізм, організаторські здібності та, звичайно ж, музичний талант Колесника не могли залишитися непоміченими. І коли в театрі назріла чергова директорська криза, кандидатура маестро була ретельно вивчена та схвалена.
Призначення Володимира Колесника на посаду директора Київської опери у 1971 році стало початком нової глави в його житті, ознаменувавши собою перехід до нових звершень та ще більш масштабної діяльності на благо українського музичного мистецтва.
Кар’єра дириґента:
- У 1965 році Володимир Колесник дебютував як оперний диригент, поставивши “Травіату” Верді.
- 1970-і роки ознаменувалися плідною роботою головним диригентом Симфонічного оркестру Держтелерадіо СРСР.
- 1982-1996 роки: керівництво Державним академічним оркестром імені Світланова.
- Гастрольні тури: виступи по всьому світу, підкоряючи серця слухачів своєю майстерністю та інтерпретацією класики.
Нагороди та визнання:
- Народний артист СРСР (1982);
- Лауреат Державної премії СРСР (1976);
- Лауреат премії “Золотої Маски” (2000);
- Кавалер ордену Пошани;
- Кавалер ордена Трудового Червоного Прапора.
Тріумф та вигнання, боротьба та спадщина
Поряд із розквітом Київської опери під керівництвом Володимира Колесника зростала незадоволеність його вимогливістю до виконавців. Попри свою принциповість, він розумів, що напруга наростає.
У 1971 році, коли партійне керівництво вимагало затримати виставу заради їхнього пізнього приїзду з полювання, Колесник, вірний своїм принципам, відмовився. Це стало переломним моментом.
Незабаром Колесника було знято з посад директора та головного хормейстера, а його дружина втратила провідні ролі. Усвідомивши, що Радянська Україна не терпить інакомислення, родина емігрувала.
У 1973 році Колесник став головним диригентом Сіднейської опери, активно популяризуючи українську музику. Всупереч шаленому успіху, його душа рвалася до більшого простору, де міг би реалізувати свої ідеї.
У 1974 році сім’я переїхала до Канади, де їхній талант швидко завоював визнання. Колесник диригував у найбільших містах, а його хор, створений у 1983 році, став справжнім відкриттям.
Хор під керівництвом Колесника виконав та записав раніше невідомі твори Бортнянського, а також опери “Сокіл”, “Син-суперник” та “Алкід”.
Виступи Колесника з хором та оркестром у престижних залах США та Канади відродили інтерес до української музики. Він знайомив американську публіку з кантатою “Кавказ”, “Слов’янським концертом”, “Неофітами”, “Святим Дніпром” та іншими творами.
Колесник організовував семінари з диригування, виховавши цілу плеяду талановитих музикантів.
У 1984 році Колесник очолив Українську капелу бандуристів ім. Шевченка значно підвищивши її рівень. У 1991 та 1993 роках капела з тріумфом гастролювала Україною, підкоривши публіку своєю майстерністю. У 1992 році капела була відзначена Національною премією України імені Тараса Шевченка за високий виконавський рівень та внесок у затвердження українства у світі.
У 1992 році Колесник поставив оперу “Алкід” Бортнянського, яка стала його останньою постановкою. Колесник мріяв виконати 12 хорових концертів та Літургію Веделя, але ця мрія не здійснилася.
Смерть та спадщина
7 листопада 1997 року Володимир Колесник пішов із життя. У 1998 році його прах було перевезено в Україну та поховано на Байковому цвинтарі.
Колесник залишив багату спадщину: він був не лише талановитим дириґентом, а й невтомним борцем за українську музику, просвітником та вихователем нового покоління музикантів.
Його діяльність у різних країнах світу сприяла популяризації української музики та культури, а його хор став справжнім символом українського відродження. Ім’я Володимира Андрійовича Колесника назавжди вписано в історію української музики.
Джерела: