У великому переліку талановитих архітекторів і скульпторів, які народилися на Катеринославщині, загубилося ім’я чудового майстра Володимира Беклемішева. Сучасні дослідники заново відкривають його скульптури для українців. Витвори здаються живими, що свідчить про рідкісний дар. Беклемішев увійшов в історію як автор першого в Європі погруддя Тараса Шевченка. Про цей факт навіть не знають пересічні українці, що варто було б виправити. Далі на idnepryanin.com.
Обдарована дитина з дворянської родини
Народився Володимир у серпні 1861 року в Бахмутському повіті Катеринославської губернії в родині харківського дворянина. Батько – відставний полковник Олександр Беклемішев – був людиною творчою: театральний декоратор, художник-аматор, його роботи часто брали для музейних колекцій. Коли Володимиру виповнилося 12 років, родина перебралася до Харкова, де була можливість здобути кращу освіту. Аж раптом виявилося, що талановитий художник і багатий дворянин Олександр Беклемішев брав участь у підробці грошей. За такий злочин чоловіка позбавили прав на маєтності й присудили 4 роки каторги.
Але певні кошти у родині залишилися, бо Володимира мали можливість навчати вдома, потім записали до харківської гімназії. Щоправда, довелося обирати заклад, яким опікувалася спілка, котра платила за малозабезпечених учнів, купувала одяг та підручники. Та хлопчині пощастило в іншому. У гімназії викладав відомий художник Дмитро Безперчий, котрий помітив талант Володимира і став вчити його окремо.
Вчителі на творчому шляху
Володимир почав також відвідувати уроки у приватній школі художниці Марії Раєвської-Іванової. Майстриня брала здібних дітей із простих родин, вчила не лише малювання, а й випалюванню на шкірі, дереві, тисненню, розпису на порцеляні, живопису на оксамиті. Юний художник розібрався в науці аналізу композиційної схеми, визначенні головних ліній, навчився обґрунтовувати свої художні рішення.
Належну професійну підготовку забезпечив Володимиру художник-пейзажист Єгор Шрейдер. Звертав увагу на індивідуальні особливості почерку хлопця і розвивав їх. Завдяки цьому Володимир став вільним слухачем Імператорської Академії мистецтв у 1878 році. А ще через рік поступив на клас скульптури професора Лаверецького. Там відкрив для себе принципи академізму і класичні канони, сюжети для своїх витворів брав зі Святого Письма, міфології.
Його роботи високо оцінили досвідчені викладачі, неодноразово виписували премії від академічної ради. За статую “Каїн, катований совістю” Беклемішев отримав малу золоту медаль, а за барельєф “Покладання до труни” – велику золоту. Нагороди надали йому право за кошт академії покращити знання в Європі, і молодий майстер такою можливістю скористався.
Творче повітря Італії
Всі скульптори та живописці світу називають колискою своєї музи Італію. Подався туди у 1888 році й Володимир. Першою статуеткою, створеною на закордонному стажуванні, була “Жриця”. Вона відрізнялася від інших робіт тим, що молодий майстер додав фарби, щоб тонувати волосся, що до нього ніхто не робив. Навіть досвідчених італійців вразила блискуча техніка скульптури Беклемішева у статуетці “Втеча раба”, в якій юнак зумів до найменших дрібниць передати емоції, рух, прагнення і навіть думки героя. Почуття від страждання до незламності, здатності до останнього захищати дитину читаються на обличчі втікача. Цей витвір італійці умовили майстра представити на Всесвітній виставці в Чикаго у 1893 році, де вона мала приголомшливий успіх.
В Італії Беклемішев став осягати техніку роботу в камені, але брав і приватні замовлення в мармурі та бронзі. “Християнка перших століть” з’явилася в колекції молодого скульптора після знайомства з відомими катакомбами Домітілли у 1891 році. Володимира вразили унікальні фрески на біблейські сюжети, і він знайшов у цій темі свою нішу. Писав і портрети. Збереглася його робота “Портрет невідомої”, в якому, як і в скульптурах, зумів передати не лише чіткі, мов живі, риси обличчя, а й емоційний настрій. Психології в скульптурі до витворів Беклемішева майстри не знали, тому не дивно, що його витвори викликали такий резонанс не тільки в Європі.
Викладання і творчість
На батьківщину майстер повернувся у 1892 році і одразу представив свої італійські скульптури на виставці у Петербурзі. Результат виявився несподіваним навіть для самого митця: у 33 роки він отримав звання академіка. Беклемішев настільки вдало керував скульптурною майстернею і долучався до роботи Ради професорів, що у 39 років його обрали ректором Академії. Більш того митець-педагог отримав ще й чин дійсного таємного радника, йому доручали організовувати різноманітні виставки на батьківщині та за кордоном, представляти Академію мистецтв у численних комісіях і комітетах.
Але попри зайнятість, знаходив час для творчості. Образи брав із натури, значну частину спадщини майстра складають понад 30 статуеток вчених, музикантів, художників, з якими доводилося спілкуватися. Сучасники називали шедевром витвір “Танцівниця”, скульптор зумів влучно передати не лише мить, а й мелодію танцю. Балерину Віру Фокіну показав в образі чарівної вакханки. Писав і портрети, які вирізнялися різноманітними творчими прийомами, сюжетами, оригінальною обробкою, дуже реалістичними деталями. Найкращими витворами митця дослідники називають портрети Чайковського, Маяковського, Куїнджі, скульптуру імператриці Марії Федорівни, пам’ятники Єрмаку, Грибоєдову, Боткіну.
Перший в історії бюст Тараса Шевченка
Вірші цього відомого поета Володимир Беклемішев дуже любив, для нього мало величезне значення, що він навчався в тому ж закладі, що й талановитий український поет-художник. Скульптору навіть пощастило поспілкуватися з людьми, які знали Кобзаря, адже минуло лише 20 років після смерті відомого митця. Тому не дивно, що Володимир Олександрович захопився ідеєю створити погруддя Шевченка. Він став першим у світі майстром, котрий це реалізував. Образ вийшов дуже реалістичний, автор зобразив Кобзаря в мить роздумів і туги, але при цьому передав внутрішню силу та мужність поета.
Поштовхом до створення погруддя стало замовлення Олексія Алчевського, який забажав поставити погруддя Кобзаря у недільній школі в Харкові. Але царська влада заборонила увіковічувати опального поета, тому Алчевському в дозволі відмовили. Замовник поставив пам’ятник у власній садибі, гарний бюст з білого мармуру було добре видно з дороги. Цей вчинок привернув увагу просвітницької громади Харкова і став важливою подією для спільноти.
Коли після смерті Алчевського маєток придбав один із купців, то наказав знищити погруддя. Але родина мецената встигла сховати скульптуру і 30 років переховувала. Тільки у 1933 році цей витвір передали до Державної шевченківської картинної галереї Харкова. Врятували погруддя і в місяці Другої світової війни. Варто згадати, що Володимир Беклемішев намагався привертати увагу громадськості і до творчості Кобзаря. Організовував виставки художніх творів Шевченка в Санкт-Петербурзькій Академії мистецтв, долучався до роботи товариства імені Шевченка, допомагаючи нужденним митцям. Брав участь у конкурсі на проєкт пам’ятника батькові Тарасу для Києва у 1909 і 1913 роках, хоча дозвіл організатори так і не отримали.
Педагогічна діяльність
Керуючи Санкт-Петербурзькою Академією мистецтв, Володимир Олександрович опікувався художниками та скульпторами, які прагнули шукати нові шляхи самовираження, відходили від академізму. За його підтримки сформувалися такі провідні майстри, як Сергій Коньонков, Ганна Голубкіна, Всеволод Лішев, Матвій Манізер та багато інших. Студенти згадували Беклемішева як талановитого митця, чуйного педагога, гостинну та щиру людину. Ректор допомагав багатьом колегам, митцям, учням. Дружина Беклемішева – Клавдія Іванівна теж підтримувала чоловіка: знаходила підробіток студентам, організовувала для дітей педагогів свята з подарунками.
Останні роки життя
Влітку 1917 року Беклемішев увійшов до складу комісії, яка готувала нову конституцію Академії, керував Петроградським відділом охорони пам’яток історії та мистецтва. Але після революції все змінилося, Володимир Беклемішев не зміг пристосуватися до нових порядків та й не підтримував їх. Його відсторонили від викладання, довелося поїхати з Петрограда. На той час дружина вже пішла з життя, доньки перебралися до Парижа, але видатний майстер не бажав покидати батьківщину. У 1918 році його звинуватили у причетності до партії кадетів і заарештували. Але навіть у в’язниці Беклемішев не втрачав сили духу, підтримував інших в’язнів, навіть ліпив із воску смішні фігурки.
Учні скульптора змогли його відстояти, майстра відпустили. Він подався до міста Новоржев Псковської губернії, де у грудні 1919 року помер від важкої хвороби. Значну частину скульптур Беклемішева його друзям таки вдалося зберегти попри тяжкі випробування революцій та війн. На початку 21 століття вони зберігаються у Київському державному музеї імені Шевченка, Художньому музеї в Дніпрі та Київській національній картинній галереї.
Найдивовижніше склалася доля італійської статуетки “Втеча раба”, яку майстер зробив у Римі. Він не зміг із нею розлучитися і залишив у власній колекції. Незадовго до смерті передав у подарунок Академії мистецтв, а після революції витвір презентували Музею Революції, котрий нашвидку організували в залах Зимового палацу. Статуетка зникла після Другої світової війни. Аж раптом у 2010 році під час ремонтних робіт працівники випадково знайшли схованку в стіні, де лежала скульптура в дуже занедбаному стані. Її загорнули в газету, датовану лютим 1947 року. Хто це зробив і чому, з’ясувати не вдалося. Витвір довелося довго реставрувати, лише у 2011 році він знову повернувся до експозиції Зимового палацу. Цікавим є те, що відшукалася улюблена скульптура Беклемішева напередодні 150-річчя з дня його народження.
Джерела:
- https://www.dnipro.libr.dp.ua/Volodymyr_Beklemishev
- https://uahistory.com/topics/famous_people/13215
- https://gulak.org.ua/volodymyr-beklemishev/
- https://versii.cv.ua/kultura/mystetskyj-detektyv-istoriya-pershogo-nelegalnogo-pam-yatnyka-tarasu-shevchenku-v-ukrayini/44746.html
- https://magazineart.art/book/vladimir-beklemishev-skulptor-i-pedagog-glava-ih-knigi-natali-logdachevoj/