Чи не найбільшим лихом у минулих століттях для України були не лише війни, а й епідемії, які знищували людей тисячами. Побутує думка, ніби від холери, чуми, віспи постраждала лише Європа у середньовіччі, але це не так. Інфекційні “хвилі” виникали й у подальших століттях, постраждала й Україна та, зокрема, Катеринославщина. Сильним ударом у 19 столітті стала холера. Зарадити біді вдалося, лише завдяки самовідданості лікарів і управлінців Катеринослава, де шукали допомоги люди з усієї губернії. Далі на idnepryanin.com.
Причина спалаху холери у Катеринославі у 19 столітті
Відомо, що холера – хвороба брудних водойм, а проблема очищення води, налагодженого водопостачання завжди була актуальною для центру губернії. До появи першого водопроводу у 1869 році воду брали з колодязів, берег був захаращений лісовими складами, заводиками, звалищами, що лише посилювало антисанітарію. Ускладнювали ситуацію й повені. Під час злив центром міста розливалася річка Половиця, яка виходила двома річищами з Довгої та Рибаківської балок, потоки брудної води переповнювали канави.
Перший спалах холери зафіксували у 1831 році, але з ним вдалося впоратися. Величезна епідемія охопила місто у 1848 році і давалася взнаки до літа 1849 року. Місто нараховувало тоді лише близько 10 тисяч мешканців, але туди кинулося ще й чимало людей із повітів, приміських районів. Кількість хворих зростала щогодини, лікарі не могли впоратися з такою кількістю постраждалих.
Ситуація з медичними закладами у місті під час епідемії
Про розвиток медицини на той час говорити не доводиться, на 10 тисяч мешканців працювала лише одна основна установа – “Катеринославські Богоугодні заклади”, відкрита у 1798 році (пізніше її реформували у лікарню імені Мечнікова). У 1845 році вдалося відкрити триповерховий кам’яний корпус, однак цього у місяці епідемії не вистачало. Ще гіршою була ситуація з лікарями.
“У 1830 році у медичних закладах Катеринослава нараховувалося лише 9 штатних медичних чиновників і 10 вільно практикуючих лікарів, 15 штатних лікарських учнів, – розповідав журналістам інтернет-видання “Gorod.dp.ua” кандидат історичних наук, завідувач відділу Дніпропетровського Національного історичного музею імені Яворницького Максим Кавун, – Ліжок у новому комплексі було 240, з них 198 – для соматичних хворих і 42 – для душевнохворих”.
Зусилля міської влади у боротьбі з холерою: рішучий вчинок голови міста Івана Ловягіна
У 1848 році у Катеринославі сформували особливий комітет боротьби з холерою, одним із піклувальників став голова міста Іван Ізотович Ловягін. Відомо, що він походив із заможної купецької родини, був депутатом Міської Думи, засідав у судових установах. Посаду міського голови обіймав 16 років. Про ситуацію у Катеринославі у 1848 році писав у своїй “Автобіографії”, що бідного люду скупчилося чимало, бракувало лікарів, ліжок, ліків. Ситуацію ускладнила ще й епідемія цинги, котра виникла водночас із холерою у другій половині 1848 року.
Склалося так, що було прийняте рішення продати з торгів будинки Богоугодних закладів, бо утримувати їх за рахунок міського бюджету можливості не мали. Але й продавати під час епідемії заклад, вщент забитий хворими з Катеринослава та найближчих волостей, теж не вийшло б. І тоді Іван Ізотович прийняв єдине правильне рішення: викупив споруди за власний кошт, що обійшлося у 500 карбованців, з умовою залишити приміщення на користь піклування бідних, літніх людей, хворих і калік. Ремонтувати брався вже за кошти міського бюджету.
Однак на ремонт вдалося зібрати лише 900 карбованців. Фраза, яку сказав тоді Іван Ізотович, залишається актуальною й зараз: “Заможні люди тим тугіше затягували свої гаманці, чим щільніше вони були набиті. Як і завжди у таких випадках трапляється з нашим суспільством”. Тоді міський голова знову простяг руку за власними накопиченнями. Тільки деревини на ремонт будівель закупив на понад 1000 карбованців, ще придбав ліжка, матраци, подушки для 180 хворих. Оплатив коней, вози, прислугу. Померлих мешканців із бідноти ховав за власний кошт з усіма ритуалами та панахидами. В цілому всі витрати обійшлися пану Ловягіну у 3000 карбованців – величезні на ті часи гроші. “Єдиною нагородою за ці витрати і турботи, – писав в “Автобіографії” Іван Ізотович, – була можливість побачити людину, яка одужує. Багатьох вдалося відвоювати у хвороби, повернути родинам, де їх приймали, як вихідців із потойбіччя”. Здолати холеру остаточно вдалося лише влітку 1849 року, катеринославці полегшено зітхнули, а тимчасові шпиталі згорнули свою діяльність.
Найвідоміші жертви епідемії
Спалах холери у 1848-1849 роках позначився тим, що гинули не лише бідні, а й заможні городяни. Ці втрати далися взнаки для міста у подальші роки, адже йшлося про людей шанованих, щедрих меценатів. У цьому сумному списку опинився колишній міський голова Федір Дупленко, котрий керував містом у 1830-1833 роках. Талановитий купець, щедро підтримував сиріт і хворих, подарував Катеринославу багатий храм – кафедральний Троїцький собор. Нова церква, над проєктом якої працювали відомі петербурзькі архітектори Шарлемень та Вісконті, обійшлася купцеві у фантастичну суму – 100 000 карбованців. Коли шаленіла холера, від якої помер Федір Сафронович, будівництво ще не завершилося, необхідні кошти – 15 000 виділив друг купця Кирпишніков. Цей храм зберігся у буремні атеїстичні роки і зараз вважається своєрідною пам’яткою голові-меценату.
Другою жертвою, за якою щиро жалкували містяни, став головний садівник Катеринослава Адам Гуммель. До міста він приїхав із Німеччини у 1807 чи 1809 році, і, завдяки своєму таланту, зумів створити дивовижний Катеринославський Казенний сад. Там росли найкращі плодові дерева з усього південного краю та інші ботанічні дива, охоче відпочивали мешканці міста. “Катеринославський сад Гуммеля” вважався третім за значенням у південному краї після Нікітського у Криму та Одеського ботанічного, – зазначив завідувач відділу Дніпропетровського Національного історичного музею імені Яворницького Максим Кавун, – але після смерті талановитого садівника швидко занепав. Його поділили на два сади: Міський і Технічний, а вже у 20 столітті знову об’єднали у парк Лазаря Глоби”.
Наступні хвилі епідемії холери
Тривалий час інфекції обходили центр губернії, але оскільки проблеми з водою залишалися, то й наслідки знов не забарилися. На початку червня 1866 року лікарі зафіксували перші випадки холери, а 28 червня кількість хворих вже сягнула понад 1000 осіб, з яких майже 300 померли. Дослідники відзначають, що епідемія набагато сильніше позначилася в інших містах і селах губернії, ніж безпосередньо у центрі. Значний внесок у боротьбу з лихом зробив тоді головний медик Катеринослава, головний лікар Богоугодних закладів Павло Бойченко. Він із ранку до вечора проводив час у холерних лікарнях, давав поради медикам, долучався до роботи особисто. Відвідував пацієнтів по домівках, не поділяючи їх на бідних та багатих.
Тоді епідемію пощастило здолати швидше, ніж попередню, покращенню ситуації сприяли будівництво першого водопроводу у 1869 році та поява очищеної води. Пам’ятаючи сумний досвід, у 1909 році губернське земство навіть затвердило “Правила організації справи боротьби з епідеміями у Катеринославській губернії”, де зазначалися обов’язки земських лікарів. Це було вчасно, бо холера знов нагадала про себе у 1910 році. Боротися з нею до міста приїхав відомий на той час бактеріолог Данило Заболотний, що дуже допомогло медикам Катеринослава. У березні-квітні 1911 року відбувся навіть Південно-Російський Обласний з’їзд боротьби з холерою, де провідні медики країни обмінялися досвідом та визначилися з загальними заходами, здатними зупинити епідемію.
Спалахи холери у революційні роки
Але чітко вивірений план не допоміг, коли країну почало лихоманити від передреволюційних і революційних змін. З другої половини 1915 року у Катеринославську губернію линув потік біженців, а разом із ними – численні інфекційні хвороби. З холерою, яка вразила понад 2200 осіб, прийшов тиф, його “здобич” була значно більшою – понад 5000 людей. Медики відчайдушно боролися, але тоді складно було щось вдіяти, бракувало лікарів, ліків, ще й постійно велися бої між представниками різних армій. Протягом 1917-1920 років Катеринослав переходив від одних рук до інших 20 разів! За деякими підрахунками навіть 22. Напередодні Першої світової війни населення у місті нараховувало 220 тисяч осіб, але у буремні роки ця кількість скоротилася до 120 тисяч. Люди тікали світ за очі, гинули під час боїв та обстрілів, від численних хвороб.
Новий удар холера разом із тифом нанесли у 1922 році. За неповними даними, у Катеринославі та його околицях на холеру перехворіли понад 2000 людей, на висипний тиф – 18000. В цілому на висипний і поворотний тиф до 1922 року перехворіли близько 20% мешканців міста, помітно, що ця інфекція витіснила вже більш звичну для містян і лікарів холеру. Поступово нова влада змогла впоратися і з цими спалахами хвороб, а протягом наступних десятиліть вчені створили міцний бар’єр. На початку 21 століття випадки таких захворювань іноді фіксувалися в Україні, але проблему швидко вирішували. Тому про смертельну небезпеку, як багато років тому, говорити не доводиться. Однак наявність потрібних ліків – на думку медиків, зовсім не означає, що треба приділяти менше уваги профілактичним заходам та ретельному дотриманню гігієни.