Психіатрична лікарня Дніпропетровщини — найстаріший заклад медицини в Україні. Він знаходиться на житловому масиві Ігрень міста Дніпро. Історія Ігрені зацікавлює не тільки знахідками козацьких битв, заселенням різних племен, народів та засобів полювання. В жителів Дніпропетровщини слово “Ігрень” асоціюється в першу чергу з психіатричною лікарнею. Далі на idnepryanin.com.
Початок лікування душевнохворих
Весною 1897 року на станції Ігрень Катеринославської залізниці розпочали будову та створили ремісничо-землеробську колонію для душевнохворих. На першому етапі збудували 12 будиночків. Один з будиночків мав окремий план, там розташовували привілейованих клієнтів-жінок. До початку 1910 року в лікарні було 19 таких будинків. В кожному павільйоні пацієнти розділялись на категорії по тривалості терапії, неохайності, людей в слабкому стані.
До початку Першої світової війни кількість будівель збільшилась. Там лікувалась більша частина психічних хворих Катеринославської губернії. Першим лікарем та директором колонії був Д. Ф. Риндовський, який вирішив не обмежувати хворих і ввів систему відкритих дверей. Лікували пацієнтів трудовою терапією. Вони поралися в землі, вели господарство й так проходила соціальна реабілітація.
В період громадянської війни у 20-х роках минулого століття лікарня занепала. Хворі роз`їхались або загинули. В 30-х роках XX століття медичний заклад відновив власні потужності, а на початку 40-х років XX століття розквітла стаціонарна та позалікарняна мережа. Також була проведена децентралізація. Відкрили Васильківську колонію, ізолятори, особливі відділення, організували кабінети психологічної допомоги дітям та дорослим.
Перед Другою світовою війною в лікарні надавали психіатричну допомогу людям Дніпропетровської, Запорізької та частина Луганської області. Колонія стала міжобласною республіканською лікарнею, справжнім медичним закладом.
Період окупації
Дніпро захопили німецькі окупанти у 1941 році. Фашисти увірвались в Ігренську психоневрологічну лікарню й застрелили, отруїли 1300 хворих із психічними розладами. Територія перетворилась на концентраційний табір для мешканців області та військовополонених. Населення масово розстрілювали, люди помирали від поганих умов в концтаборі. Євреїв та циган розстрілювали зразу ж. Від фашистських загарбників лікарню було звільнено восени 1943 року.
Відбудова лікарні
Оскільки лікарню окупанти повністю зруйнували, після звільнення її довелося будувати заново за новим проєктуванням. Відновили понад 30 будов та приміщень лікарні, розгорнули 8 відділень на 600 ліжок.
З середини 50-х років XX століття почали розширювати й удосконалювати психоневрологічну допомогу в області, відкрили неврологічне, наркологічне та інфекційне відділення. У 1962 році психлікарню перейменували на Дніпропетровську обласну психіатричну лікарню.
У 1970 роки життя потребувало перебудування всієї психіатричної служби. У 1972 році головним лікарем закладу став Володимир Олексійович Павлов. Його талант, організаторські вміння привели до того, що лікарня стала гордістю не тільки області, а й усієї охорони здоров`я країни. Він довів владі, що необхідно покращити умови побуту пацієнтів, працю персоналу.
Спорудили близько 20 лікарняних будівель, обладнали новим інструментом кабінети, покращили якість медичної роботи, впровадили сучасні методи роботи, відкрили спеціалізовані відділення.
Сучасне життя лікарні
У 1991 році Дніпропетровська обласна клінічна психіатрична лікарня здобула статус “Міжобласного клінічного психоневрологічного центру”. Заклад має 42 відділення на 2500 ліжок. Тут функціонує відділення неврозів, нейрохірургії, анестезії та реанімації та інші. Сурдологічний психотерапевтичний центр повертає слух дітям. Є й обласний центр лікування хворих на СНІД.
Це винятковий заклад, в якому також проходили вимушене лікування люди, які вчинили тяжкі та особливо тяжкі злочини і їх визнали судом не підсудними.
Також був період, коли з`явились скарги на Дніпровську психіатричну лікарню із суворим режимом нагляду. Вважалось, що там порушувались права хворих, не дотримувались санітарних норм. Скаржились на те, що без підстав і рішення суду утримували пацієнтів на терапії, лікували тільки медикаментами, хворим не надавали можливості дзвонити родичам. Після численних перевірок інформацію не підтвердили.