Важка доля, втрата всіх рідних у 13 років, невіра в її сили тренерів та врешті решт перемога на Олімпійських іграх – все це про життєвий та спортивний шлях української фігуристки Оксани Баюл. Дніпрянка, яка обійшла відомих американок Ненсі Керріган та Тоні Гардінг у балах та принесла Україні перемогу. Оксана – українська фігуристка, яка здобула світове визнання своєю грацією та неперевершеним мистецтвом ковзання. Далі на idnepryanin.com.
Здобутки першої Олімпійської чемпіонки незалежної України
Оксана Баюл, вихованкою Дніпропетровської спеціалізованої дитячо-юнацької спортивної школи олімпійського резерву спортивного клубу “Метеор”, познайомилася з фігурним катанням ще у 4-річному віці. З плином часу та роками тренувань жінка здобула золоту медаль на Олімпійських зимових іграх у Ліллегаммері, ставши першою олімпійською чемпіонкою незалежної України.
Українка може пишатися численними досягненнями у своїй кар’єрі. Вона стала чемпіонкою світу у 1993 році та двічі срібною призеркою чемпіонкою Європи в 1993 та 1994 роках. А також переможницею “Skate America” у 1993 році. Оксана є чемпіонкою України у 1993, 1994 роках.
Також вона є заслуженим майстром спорту України. Оксана вражає своєю майстерністю та відданістю фігурному катанню. Її спортивні здобутки не тільки підкреслюють її винятковий талант, а й роблять її однією з найвидатніших фігуристок в історії українського спорту. До її переліку нагород та здобутків також відносять:
- Почесну відзнаку Президента України (19 серпня 1993) – за досягнення видатних спортивних результатів на чемпіонатах світу і Європи
- Лауреатка премії “Образ спортивного натхнення” ім. Дж. Торпа (1994 рік).
- Баюл є почесним громадянином м. Дніпропетровська (тепер м. Дніпро, 1994 рік).
- Оксана зображена на українській колекційній поштовій марці (1995 рік).
Важкий початок спортивної кар’єри
Оксана Баюл розпочала свій життєвий та спортивний шлях у місті Дніпропетровськ (м. Дніпро). Народилася видатна спортсменка 16 листопада 1977 року.
Коли Оксані було 2 роки, її батьки – Сергій Баюл, інженер-механік, та Марина Баюл, вчителька французької мови – розлучилися. Дівчинку виховувала мати та бабуся Аграфена Іванівна.
Інтерес та любов до спорту Оксані передала Марина Баюл, адже та у молодості займалася танцями. Жінка мріяла про кар’єру балерини для своєї доньки. Проте, серце Оксани обрало інший шлях і це було фігурне катання.
4-річна Оксана вирішила займатися фігурним катанням. Після невдач на тестах, Оксану погодилися взяти в групу для “не дуже перспективних дітей”. Її першим тренером став Станіслав Коритек. Завдяки наполегливій роботі вже через 3 роки чемпіонські задатки Оксани були неабияк помітні.
Її майстерність стрімко прогресувала й у 1987 році вона дебютувала на чемпіонаті СРСР, але вище 10-го місця їй піднятися не вдавалося. Тим часом до її тріумфу на Олімпійських іграх залишалося ще 7 років і попереду було багато життєвих перешкод.
Через декілька років, у 1990 році в житті дівчинки починається чорна смуга – її мама померла через рак. А через місяць не стало і бабусі юної Оксани. Так у 13 років дівчинка залишилася самотньою.
В результаті юній Баюл іноді доводилось ночувати в роздягальнях на рідній ковзанці. Спочатку Оксаною опікувався її тренер у Дніпрі, проте незабаром йому запропонували контракт у Канаді. Перш ніж виїхати за кордон, він спробував знайти для себе заміну, і нею стала колега Галина Змієвстка. Так Оксана переїхала в Одесу.
Продовження кар’єри
Про Оксану почала дбати Галина Змієвська, для неї цей вибір був нелегким, адже вона не любила тренувати чужих учнів. До того ж Оксана Баюл була сиротою та не мала де жити, а у жінки й так підростали доньки.
Тоді за Оксану вступився Віктор Петренко, у той час вже володар Олімпійського золота. Він запевнив, що бюджет родини Змієвських не постраждає та навіть взяв на себе фінансові витрати: купував їй ковзани та тканини для костюмів.
Справи Оксани пішли вгору, і так у січні 1993 року вона дебютує на чемпіонаті Європи та виборює срібну нагороду. Того ж року 15-річна спортсменка дебютує і на чемпіонаті світу в Празі, де перемагає.
Зимові Олімпійські ігри
Символічно для України, що Ліллехамерська Олімпіада була першою, в якій брала участь українська команда. І виступаючи від України, фігуристка Оксана Баюл стала першою олімпійською чемпіонкою нашої країни. Коротка програма дівчини була під музику Петра Чайковського, “Лебедине озеро”; довільна програма – “Showtune medley”.
Оксана вагалася, чи брати участь в Іграх, проте на цьому наполіг український олімпійський комітет. Звершень від спортсменки не очікували, адже у той рік експерти пророкували перемогу одній з двох американок – Ненсі Керріган або ж Тоні Гардінг. Інтерес до протистояння між ними підігрівав той факт, що за кілька тижнів до Олімпіади чоловік Гардінг напав на Керріган і розтрощив їй коліно залізним прутом. Постраждалій вдалося одужати до Олімпіади, а Гардінг змогла взяти участь в Іграх завдяки адвокатам. Ця історія згодом буде покладена в основу американської біографічної комедії “Я, Тоня”.
Не обійшлося під час Олімпіади без інцидентів і для Оксани. На тренуванні Баюл зіткнулася з німкенею Танею Шевченко. Та своїм ковзаном порізала ногу українці на 3 сантиметри, а від удару Оксана травмувала поперек.
Учать в Іграх була під питанням. Тренери сумнівалися, що 16-річна фігуристка зможе виступити. Та все ж Баюл ухвалює рішення продовжувати участь.
Виступи під час Зимової Олімпіади
Під час Ігор спершу на лід вийшла головна фаворитка Ненсі. Американці вдалося успішно виступити, попри нещодавні травми. Ненсі не приховувала свого задоволення від гарно виконаної програми. Судді гідно оцінили виступ фігуристки.
Не встиг вщухнути галас вболівальників Ненсі, як на лід вийшла 16-річна українка.
Тривала пауза. Після неї нарешті залунала музика Чайковського. Оксана продемонструвала свою силу волі та нестерпну жагу до перемоги. З її танцю ніхто б й не здогадався, що 16-річна дівчина перед виступом отримала ін’єкції у спину та в ногу. Рухи дівчини вирізнялися грацією та довершеністю. Вона не припустилася навіть технічних помилок.
Спортсменка впевнено виконала всі елементи й вже збиралася завершувати виступ потрійним стрибком, коли крізь шум глядачів почула крики від тренерки – “Тобі потрібна комбінація!”. Галина Змієвська відчувала, що Оксана все ще поступається американці. За 15 секунд до кінця виступу, Баюл змінила програму. Вона додала каскад подвійний аксель – подвійний тулуп. Українка успішно завершила виступ під бурхливі оплески.
Оцінки суддів розділилися: 4 суддів віддали першість Ненсі, ще 4 – Оксані. Переломним став бал за артистичність від німецького судді. Він віддав перевагу українці.
На момент нагородження прийшлося очікувати близько 40 хвилин. Всі затамували подих в очікуванні церемонії, але її все ніяк не розпочинали. Організатори не були готові до перемоги України. Жовто-блакитний прапор вони мали, а ось касету з Гімном знайти не могли. Тому пропонували включити гімн СРСР чи олімпійський. Проте українська делегація відмовилася. Нарешті знайшли Гімн і під “Ще не вмерла України і слава, і воля” Оксана зійшла на п’єдестал.
Так дівчина стала першою Олімпійською чемпіонкою України, а також наймолодшою переможницею у змаганнях із зимових видів спорту. Саме завдяки Оксані вперше в історії на Олімпійських іграх замайорів прапор та заграв Гімн незалежної України.