У Дніпровському мистецько-літературному просторі є багато яскравих постатей, які збагатили історію своїми талантами, і про які мають пам’ятати молоді.
Бо спадкоємність поколінь – це запорука укріплення національних коренів, самоідентифікації українців в Україні. Як не дивно звучить така тавтологія, але сьогодні ми гостро відчуваємо цю проблему після десятиліть насильницької русифікації, пише idnepryanin.com.
Про яскраві постаті наших земляків, майстрів пера минулого століття далі.
Олесь Гончар
Народився Олександр Гончар в селі Ломівці ( зараз територія Дніпра). Коли йому було всього півтора року, померла мати і хлопчика забрали бабуся і дідусь з Полтавщини. Там він і виріс. Повернувся в батьківський будинок погостити лише через 15 років. Його радо зустріла старша сестра Шура, а з батьком не склалось…
Олесем його назвала перша вчителька, бо в класі був уже один Сашко. Прізвище він взяв мамине. Так літературний світ отримав талановитого письменника Олеся Гончара.
Він пройшов усю війну, а повертаючись з фронту, чомусь вийшов з потягу у Дніпропетровську. Попрямував до невеличкої хатинки, в якій жила сім’я сестри Шури. Не дивлячись на тісноту, його радо прийняли господарі і умовили залишитись тут жити. Олесь забрав документи з Харківського університету і вступив на третій курс Дніпропетровського університету. Сестра з чоловіком звільнили йому маленьку кімнатку, а самі з дітьми розмістились в прохідній. Перенесли туди єдиний стіл, і саме в цьому маленькому будиночку Олесь Гончар почав літературну творчість. Ночами він писав свою трилогію «Прапороносці».
У своєму щоденнику в 1966 році Олесь Гончар писав про те, що країна переживала дику епоху! З якою сатанинською силою нищилась Україна! За трагізмом долі він називав наш народ унікальним. Гончар писав про найбільших геніїв нації – Шевченка, Гоголя, Сковороду, які все життя були безпритульними… Але сталінщина своїми жахіттями, державним садизмом перевершила все. Геноцид винищив найдіяльніші, най здібніші сили народу. За які ж гріхи нам випала така доля?- запитував письменник. Він і на собі відчув сатанинську силу тодішньої влади.
Але там же Гончар дякує Бога, що народився українцем!
Олесь Гончар – гордість української літератури. Його ім’я сьогодні носить Дніпровський Державний університет, в кому він навчався.
Павло Загребельний
Патріарх української літератури, Герой України, Лауреат Державної премії СРСР, Шевченківської премії Павло Загребельний народився на Полтавщині, але в його творчій долі наше місто займає досить вагомий відрізок.
Школу письменник закінчив в 1941 році і пішов добровольцем на війну. Йому не було і сімнадцяти… При обороні Києва у серпні 1941 року був поранений, після шпиталю військове училище і знову війна, поранення і полон, концтабори смерті до 1945 року.
В 1946 році приїздить до Дніпропетровська і поступає на філологічний факультет університету. Після закінчення працює в дніпропетровській обласній газеті і поєднує журналістику з письменницькою діяльністю.
Загребельний був людиною принциповою, безкомпромісною і вмів відстоювати передові думки, підтримував талановитих молодих колег, дбав про національні інтереси.
За понад сорок років літературної діяльності вийшло близько тридцяти його романів, на яких виросло не одне покоління молоді.
Таємниця свободи,- писав Загребельний,- не в Божій мовчазній всемогутності, а в людському крику незгоди.
Валер’ян Підмогильний
Поряд з визначними письменниками ім’я Валер’яна Підмогильного менше відоме широкому загалу. Але він прожив коротке життя . Один із найвидатніших прозаїків українського «розстріляного відродження.» Це був письменник-філософ, інтелектуал, талановитий перекладач, новатор. В його перекладах твори світових класиків : Мопассана, Дідро, Бальзака, Стендаля.
До початку дев’яностих років про Підмогильного нічого не знали. До розпаду Радянського Союзу. І тільки після відкриття деяких секретних архівів жахлива історія короткого життя письменника стала відомою.
Народився Валер’ян Підмогильний в селі Чаплі Катеринославської губернії в 1901 році. Вже у школі писав вірші, вивчав іноземні мови, багато читав. Він став відомим дякуючи своїй активній і продуктивній літературній діяльності. Його захоплював психоаналіз, надихав Зигмунд Фрейд. І в творах Підмогильного відчувається цей вплив. Ще одне захоплення – французька класична література. Підмогильний став упорядником дванадцяти томного видання відомого французького автора Анатоля Франса.
Розстріляне відродження
У 1934 році його заарештували за начебто участь в терористичній організації. Під арешт потрапило 18 людей. Суд пройшов без свідків і адвокатів. Письменник своєї провини не визнав. У 1935 році Підмогильного засудили до десяти років позбавлення волі з конфіскацією майна. Відбував покарання в Соловецькому таборі особливого призначення. І там займався активною письменницькою діяльністю. Про це писав у листах до дружини. Переймався долею маленького сина Романа.
У 1937 році Валер’яна Підмогильного розстріляли разом з іншими українськими політв’язнями. Більше тисячі українців полягли в урочищі Сандармох. Це були освічені люди, цвіт української нації, які мали свої ідеали і не боялися висловлювати свої думки.
Доля сім’ї письменника склалась теж трагічно. Син помер молодим через хворобу серця, а дружина намагалась безуспішно перевидати твори Підмогильного, жила по чужих квартирах і померла в бідності у шістдесяті роки.
Письменник Юрій Смолич писав, що коли б хтось із читачів його літературних спогадів запитав його, кого з молодих українських письменників двадцятих-тридцятих років він вважає найбільш інтелектуально заглибленим, душевно тонким або, по-простому кажучи, найбільш інтелігентним, то він би ні на хвилину не задумався і назвав Валер’яна Підмогильного.
За визначенням дослідників творчості Підмогильного, він випередив на чверть століття пошуки французьких письменників-інтелектуалів, зокрема Сартра. Наш талановитий земляк міг зробити ще так багато для розвитку світової літератури.
Сучасники мають знати про недавнє радянське минуле правду.
